Предыдущая публикация
ОЛЕНУ КУЛЬЧИЦЬКУ нерідко називають Іваном Франком в образотворчому мистецтві.
Очевидно, що йдеться про рівень освіченості, непересічність особистості, працьовитість, громадянську позицію. Франко вільно володів 14 мовами і перекладав на українську з 48 мов. Так і Олена Кульчицька відзначилась у багатьох видах мистецтва – живописі, кераміці, скульптурі, книжковій графіці, гравюрі, офорті, різьбленні, килимарстві, ювелірній емалі. До того ж, двоє визначних діячів української культури були родичами (мати Франка – Марія Кульчицька) і мали спільного предка – Юрія Кульчицького, того самого, що нібито є автором рецепту віденської кави.
Але куди ближче до Олени був її батько – Лев Кульчицький, адвокат з душею митця, що вивчав етнографію, захоплювався фотографуванням і підтримав прагнення молодшої доньки здобути художню освіту. Але спочатку Олена з сестрою Ольгою закінчила Школу при монастирі сакраменток у Львові, навчалася у Державній промисловій школі у Львові, у Віденській художньо-промисловій школі при цісарсько-королівському Австрійському музеї мистецтва й промисловості у Відні, і згодом стала студенткою Академії образотворчих мистецтв у Відні. У престижний заклад приймали дівчат на відміну від багатьох європейських художніх вишів.
По закінчення академії у 1907 році Олена з сестрою Ольгою майже два роки подорожувала Європою, створюючи картини для своєї першої виставки, що відбулася у Львові у 1909 році. Отже, щойно голосно заявивши про себе як про перспективну обдаровану художницю, Олена Кульчицька перебралася до Перемишля, де отримала посаду викладачки рисунку у Державному учительському семінарі, адже обіцяла батькові утримуватися зі своєї професії.
Олена встигала викладати, малювати і збирати матеріали для українського регіонального музею “Стривігор”, створення якого сама і ініціювала. А в 1912 році галичанка приймає участь у Київській українській художній виставці, що стало поворотною віхою в її мистецькій кар'єрі.
1915-го під час Першої Світової війни Олена Кульчицька створює малярський цикл “Страсті Христові”, провідним мотивом якого стала ідея жертовності, що певною мірою наклалася на тогочасні українські історичні реалії й віддзеркалила екзистенціальні настрої доби краху гуманістичних ідей ХІХ ст. Сьогодні, у Страсну п’ятницю, варто згадати про ці твори.
Майже 30 років мисткиня прожила у Перемишлі, згодом переїхавши до Львова. У 1936 році мистецький критик Микола Голубець відзначив, що Олена Кульчицька є “невідродною донькою сецесії, вона з неї вийшла і віддавала їй данину упродовж усього творчого шляху”.
Художниця залишилася у Львові після радянської окупації, аде не збиралася підлаштовуватися під нову владу. Кульчицька активно допомагала родинам, які зазнали арештів та заслання, зверталася до різноманітних радянських установ із проханням про звільнення багатьох діячів української культури. У 1952 році її позбавили професорської практики за звинувачення в націоналістичних проявах у мистецтві. Студенти протестували. 1955 року мисткиня розгорнула цілу кампанію на захист від закриття Львівського художнього училища. У 1967-у на похорон Олени Кульчицької, яка ніколи не мала власної родини, зібрався величезний натовп людей. Понад 4000 своїх робіт мисткиня заповіла українському народові.
Следующая публикация
Нет комментариев