Предыдущая публикация
Ось і закінчився наш курс реабілітації, повертаємося зі Львова додому.
Нас давно вже не лякає далека дорога. Щоб трохи зекономити, їдемо плацкартом на одній полиці. Під гуркіт коліс мала засинає безтурботним сном. Цікаво, що їй сниться? Можливо, як мчить щодуху на велосипеді? Чи доганяє улюбленого кота? Але точно не інвалідний візок, який іноді нам пророкують "спеціалісти". В моєї дитини буде повноцінне життя! Іноді чую від знайомих- звідки ти береш сили? Як одна з усім цим справляєшся? Впевнено можу сказати- я не сама. Я вдячна Богу за тих людей, яких зустріла на своєму шляху, за їх чуйність і добрі серця. Зокрема, це Наталія Цикра, яка не залишилась байдужою до нашої біди, і перерахувала повну вартість лікувальної путівки. Кажуть, якщо бажання допомогти йде від щирої душі, то кожна гривня має велику силу. Впевнена, що так і є! Адже завдяки Вашій підтримці, Наталочко, в нас після курсу з'явилась мотивація! Мами особливих діток мене зрозуміють, бо чудово знають, як важко цього добитися, іноді на це йдуть роки. Якщо раніше мала була скоріш спостерігачем, то зараз із захопленням пізнає навколишній світ, зовсім недавно набралась хоробрості і нарешті навчилась спускатися з крісла. Також не можу не згадати тендітну, але надзвичайно сильну духом, яскраву, мегапозитивну Анюту Вініченко. Дякую, моя люба, за все, що ти для нас зробила! 😚 І, звичайно ж, вдячна тобі, Галинко, що поїхала з нами, і допомагала в дорозі :- D Я тебе обожнюю!
Следующая публикация
Нет комментариев