Історія м.

Вільнянськ
Історична довідка Вільнянська
До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ. Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1 — Запоріжжя-1. Розташоване у верхів’ях річки Вільнянки, за 25 км від м. Запоріжжя. Через місто пролягає автодорога Донецьк — Запоріжжя.
Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю.Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з’явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р. Саме це селище при станції Софіївка в 1924—1935 рр. і вважалося районним центром. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810—1816 рр. і тепер, за словами Ю.Князькова, це західна частина села Новоселівки, за кордоном сучасного м. Вільнянська.
Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на лінії Лозова — Синельникове, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів. Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Хайнріхь Нойфельд) в останній чверті ХІХ ст. заснували в Софіївці чавунно-ливарний механічний завод з виробництва сільськогосподарських машин: кіньськотягових молотарок (молотилок), буккерів, плугів та ін. В 1891 р. завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена — Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринкові. Завод Классена — Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.
Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку ХХ ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена — Нейфельда, що був вже досить великим підприємством з річним об’ємом виробництва в 300—315 тис. крб.
На межі ХІХ — ХХ ст. певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. В Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена — Нельфельда. В 1894 р. на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.
В 1902 р. в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930—1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише в 1993 р. силами громадськості міста при допомозі місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді.
Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 р. тут почали діяти органи Української Центральної ради. Серйозну конкуренцію їм складали більшовики та анархісти Н.Махна. Вплив останнього значно посилився у часи гетьмана Г.Скоропадського. 8 січня 1920 р. Софіївка знову була зайнята загонами Червоної Армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку опанували врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 р. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася вже остаточною.
Взимку 1924—1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря. Незважаючи на роки колективізації, Голодомору та сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод ім. Т. Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тон зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки. З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (тепер “Дніпровські вогні). Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.