Предыдущая публикация
Чи боїтеся ви «білих халатів»?
Тривожність чи навіть страх перед відвідуванням лікаря — природні й неминучі стани для більшості людей. Однак що старшими ми стаємо, то більше накопичуємо життєвого досвіду, вчимося контролювати свої емоції і навіть інколи змушуємо себе робити те, що не завжди приємно. Але як бути дитині, яка ще не стикалася з такими ситуаціями, як візит до лікаря, і прагне повсякчас отримувати лише позитивні емоції, підтримку та любов від оточення?
Під час першого усвідомленого дитиною візиту до лікаря батьки мають бути готові до будь-якої її реакції. Адже дитина, ніби «антена», здатна вловлювати настрої оточення, зокрема й самих лікарів. Наприклад, якщо лікар починає нервувати, — дитина теж підсвідомо тривожиться, а іноді відчуває навіть небезпеку. А якщо й батьки починають заздалегідь хвилюватися, як усе відбудеться: чи буде дитина плакати, вередувати, чи піде на контакт із лікарем, — не дивуйтеся, якщо дитина також тривожитиметься.
Не хворій, ведмедику
Аби підготувати дитину до відвідування лікаря, спробуйте залучити її до спільних сюжетно-рольових ігор. Утім пам’ятайте, що не слід обмежуватися лише грою з примітивним сюжетом, коли на прийом до лікаря дитина приводить плюшевого ведмедика, лікар вимірює йому температуру або перев’язує лапку. Секрет правильної підготовки криється не в тому, які дії ми відображаємо в грі, а як словесно, а головне — емоційно супроводжуємо цю гру. Жаліючи іграшку, дитина, безумовно, розвиває емпатію. Однак завдання полягає не в тому. Щоб запобігти стресовій реакції в реальному житті, необхідно переконати дитину ще в ранньому віці, що візит до «людини в білому халаті» — це необхідно й навіть цікаво. Тож емоційна складова гри має змінюватися під час самої гри. Скажімо, жаліти ведмедика потрібно до відвідування лікаря, адже ведмедик захворів, «у кабінеті» — відчувати полегшення від зустрічі з лікарем, а після — радіти, що він допоміг і тепер усе добре.
Запитай, а я відповім
Коли дорослий розмовляє з дитиною, вона уважно слухає і «пропускає» крізь себе кожне його слово. Тож виявіть кмітливість і запропонуйте дитині разом пограти в гру «запитання-відповідь». Адже для неї так важливо, коли ви вислуховуєте її запитання і цікаво на них відповідаєте. Утім у жодному разі не обманюйте дитину й не кажіть їй, що щеплення — це не боляче, а медичні процедури — приємні. Ліпше замініть ці банальні фрази на таку: «У кабінеті лікаря багато цікавого та незвичайного». Інакше одного разу стикнувшись із брехнею дорослих, а надто батьків, дитина може втратити довіру до них.
Почитаймо книжку
Усі дорослі знають, що перш ніж зайти до кабінету лікаря, зазвичай необхідно посидіти в черзі. Тому обов’язково візьміть із собою цікаву книжку для дитини, її улюблену іграшку або приладдя для малювання. Це допоможе не лише зайняти дитину цікавою справою, а й уникнути тривожності. Адже поруч може чекати своєї черги сім’я, чия дитина категорично відмовляється йти до лікаря і влаштовує істерику під кабінетом.
Найголовніше — забезпечте дитині позитивні емоції під час очікування. Якщо дитині подобається малювати — робіть це разом! Якщо ви взяли із собою цікаву книжку з улюбленими персонажами дитини — читайте їй, розігруючи роль кожного персонажа. Адже науково доведено, що позитивні емоції не лише знижують рівень тривожності, а й об’єктивно зменшують тілесні больові відчуття.
Ось добрий лікар Айболить
Під час першого візиту до лікаря принциповим чинником формування ставлення дитини до лікарів є сама особистість лікаря. Навіть слово, сказане ним ненароком, може «поранити» дитину. Аби запобігти такій ситуації, заздалегідь дізнайтеся, до кого саме ви поведете дитину. Адже якщо перші зустрічі з лікарем в дитини асоціюватимуться із чимось злим, несправедливим і небезпечним, і до того ж дитина вчасно не отримає емоційної підтримки, — у неї надовго може сформуватися недовіра до «людей у білих халатах».
Послухай мою історію
Розуміючи, які емоції відчуває дитина, відвідуючи лікаря, пригадайте, що ви теж колись відчували щось подібне. Поділіться з дитиною власним досвідом візитів до лікарів, розкажіть їй кілька дотепних історій. Однак пам’ятайте, що така розповідь має бути захопливою, а головне — завжди з позитивною кінцівкою. А вже після цього можна одразу відволіктися на щось інше, переключити увагу дитини на той вид діяльності, що дарує їй найбільше задоволення, — гру з кубиками, ляльками, малювання тощо.
Усе, що ми несемо в собі по життю, як-от страхи або, навпаки, позитивне ставлення до життя, закладається в дитинстві. І якщо дитина оточена любов’ю, відчуває довіру й безпеку, не почувається покинутою і самотньою, — вона готова до будь-яких труднощів у майбутньому.
Следующая публикация
Нет комментариев