Предыдущая публикация
Заварю собі чай, запашний, з пелюстками...
Вмить полину в дитинство, де я біля мами...
Така легкість на серці і радість в душі...
На папір ляжуть тихі і щирі вірші...
Зайде нічка до хати і стане співати
Колискові пісні, а я буду писати...
Бо що пройде, того вже, на жаль, не вернеш...
Що посієш тепер, те пізніше пожнеш...
Хтось колись прочитає мої ті вірші.
Комусь будуть цікаві, для когось - нудні...
Хай там як, та я буду їх дальше творити...
Про щось мріяти в них і за чимось тужити...
14. 11. 2013.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев