Предыдущая публикация
ПОДАЧА 1-ша
Захар’єв В.А. Залісці: основні віхи біографії (до 520-річчя першої писемної згадки). – Хмельницький: Видавець ФОП Цюпак А.А., 2013. – 56 с.
ISBN 978-617-513-237-1 © Захар’єв В.А., 2013.
ВСТУП
Нещодавно виповнилось 520 років з часу першої писемної згадки про село Залісці, що у Дунаєвецькому районі. На думку дослідників люстрації, що проводилася у Речі Посполитій 1493 р., воно на той час було одним з трьох Заліссь, що внесені у цей реєстр [1].
Частково це підтверджує місцева легенда, згідно якої, першими поселенцями села були молода дівчина та дідок, єдині, хто врятувалися із села, що по той бік лісу, де вирувала чума. Оскільки їм сподобалась місцина, то, відповідно, назвали нове село Заліссям [2].
Автором була проведена археологічна розвідка і встановлено, що ядро нового села, знаходилося на підвищенні, що на схід від так званої Прачки, зокрема, й на городах нашої родини. Тут зібрано фрагменти кераміки, скляні та металеві речі, монети XVI-XVII ст. За розповідями дідуся по лінії мами Антона Павловича Жовтоноги (1902-1987) у роки своєї молодості він виявив у землі яму із дубовими колодами, які вимочувалися у спеціальному розчині. У пізньому середньовіччі
існував такий спосіб підготовки матеріалу для виготовлення меблів. Звичайно, прості люди дозволити собі таке, як і вичурне умеблювання своїх мазанок, не могли.
ПОСТУП РОЗБУДОВИ
У міських книгах Кам’янця-Подільського збереглися документи 1512 р., які ілюструють суперечку міщан з володарем Залісець, бо останній не дозволяв міщанам заготовляти дрова та будівельні матеріали у залісецькому лісі [3].
Село, очевидно, міцно стояло на ногах. У 1565 р. ним володіли Вільковські. Тут нараховувалося 8 плугів і вже була власна церква. У «тарифах» за 1565 та 1578 рр. вказано, що податок у 2 флорина платив священик.
1569 р. поряд з Вільчевськими згадуються Заліські, які згодом придбали їхню частку і стали єдиними володарями села [4].
Землі Заліських простягалися аж до теперішнього Воробіївського лісу (бл. 4 км), де було встановлено три хрести. Про це є згадка у датованій 6 квітням 1590 р. «Угоді про встановлення межі землекористування» між володарями Дунаєвецького та Кривчицького ключів [5]. Проте у ті часи на Поділля часто нападали загони татар, які забирали у полон тисячі місцевих жителів. Зокрема, 1557 року полонили на Поділлі, Волині, Галичині 55 тис. чоловік, забрали 150 тис. худоби, 20 тис. овець. З ними змушені були боротися залоги місцевих замків. Зокрема, дунаєвецького. Та й сам король, надаючи 1592 р. дозвіл господарці містечка користуватися магдебуським правом і герб міста у вигляді журавля з каменем у нозі, цим символом наголосив, що за легендою місто має бути таким же сторожким як ця птаха, адже розташаване воно неподалік головного – Чорного шляху татар з Криму. Тому місцеві поміщики поповнювали свої господарства новою робочою силою з глибин Польщі. Як свідчать відомості, Заліські посприяли переселенню в своє
село польських сімей і навіть 1648 року збудували костьол, який невдовзі
знищили турки [6].
Следующая публикация
Комментарии 2