Предыдущая публикация
Осіння
любов
Осінній вітер вдерся без жалю
Й розвіяв те, що складено роками…
Пробач за те, що я тебе люблю,
Пробач за те, що відстань поміж нами…
Дощем осіннім плакала душа,
Тріпочучи й ридаючи листками.
Сльозами покривалася земля,
Любов ховаючи нещадно пеленами.
Та сонце зійде, стихне буревій,
Обіймами й теплом зігріє душу.
І хоч далеко ти, та все ж ти – мій!
Пробач мені, та я любити мушу…
Відкрию серце й радість я впущу
І, як художник пензлем, розмалюю
Ту тінь в душі, що була від дощу,
Картину маслом, що тебе люблю я…
Відчуєш ти, як сонце огорне
Твою стривожену й далеку душу.
Схиляю голову я на твоє плече
І вже ніколи більше не відпУщу…
27.10.2017 р.
Следующая публикация
Комментарии 2