Предыдущая публикация
Бувають моменти в житті, коли весь біль, сум, горе виривається назовні...
Тоді народжуються такі вірші...
Моїм улюбленим покійним дідусям присвячується...
У хаті тіло... Вже лежить, не дише...
У хаті людно: хочуть всі проститись...
Уже ваш батько калачів не лише,
Він вже пішов до Господа молитись...
У хаті крики: мама гірко плаче,
Із нервів сина лиш струна лишилась,
Дитя маленьке ще по хаті скаче,
Не розуміє, що навік простилось...
Немає слів, щоб виразити горе,
Нема бажання бачити людей.
Уже тих сліз, немов велике море,
Уже не видно змучених очей...
Та це мине, як день мина за днями...
Прийде весна і розцвітуть сади.
ЗалИшилась госпОда тільки в мами
Та син її, що вже прийшов сюди.
Та й це мине, настане світла днина,
Діждеться мати синове весілля
І знову в хаті грається дитина,
Але дідуся не вернеш відтІля...
примітка:
госпОда - хата
відтІля - звідти
26.09.2006 р.
Следующая публикация
Нет комментариев