Предыдущая публикация
Ця теж колись закінчиться війна,
Позаростають бліндажі, окопи…
А в душах наших виросте стіна,
Відділить тих, хто нас назвав – «Укропи»!
Стіна не на кордоні – в головах,
З імен полеглих складені цеглини,
Їх поминати будуть в молитвах,
Навколішки стрічали домовини…
На крові розчин і сльозах сиріт,
Замішаний на муках, болі, горі.
Від нас назавжди відгородить світ
В якому зомбі і психічно хворі.
Там, за стіною, нечисть, звірина,
Отруєна і збочена бидлота,
Там «руССкій мір» і «братская страна»,
Що рівноцінно значенню гидота!
Це не народ, що ненавидить всіх
Біснується в рашистській істерії.
Вбивати інших – подвиг, а не гріх, -
Обличчя сатанинської Росії.
Прогрес і час не змінять цю орду
Тому потрібно жити без ілюзій, -
Вони одвічно несли нам біду
І там ніколи в нас не було друзів.
Ми зовсім різні – небо і земля
І прірва з часом шириться між нами.
То ж те, що було зорями Кремля
На вежу табірну подібне з ліхтарями.
Нехай живуть у смороді своїм,
Нехай конають в п’янім перегарі.
Ми більше їх не впустимо в свій дім,
В світлиці ж бо немає місця тварі.
14.03.2015 р.
ID: 566670
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
автор: Мирослав Вересюк
Следующая публикация
Нет комментариев