Василя та Маланки

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”
Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора). Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: "А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!" Або: "Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати". За дерево відповідала дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану". Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом.
В народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.
А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається. Ось які пояснення стосовно вшановування печі в новорічну ніч, записані в різних регіонах України, приводить професор С.І.Килимник: "Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена, "щоб не кляла, що не вимащена". Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть, бо тяжко їй танцювати"..."Нехай спочине"... "Василь з Маланкою приходить танцювати на печі - аби їм не перешкоджати"... На піч кладуть овес - "на коровай, так як у нас на весілля, і їй дається вівса, як ся віддає". "Аби мала чим коня годувати, бо вона їде в місто, на герць".
З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.
14 січня на Старий Новий рік, або Василя господарі прокидаються рано, до схід сонця, прибирають солому з долівки, підмітають в хаті. Від Святого вечора до Василя підлогу ніхто не підмітав, щоб не вимести і не винести щастя та долі з хати.
Старого Нового року з нетерпінням чекають хлопчики, адже цього дня їм випадає добра нагода заробити гостинці і гроші. З самого ранку, ще вдосвіта, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею, можна посівати житом, ячменем, вівсом. Не посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, і обрядове посівання ним може спричинити сльози в родині, та гречкою “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде суперечка”. Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб Вас, господарю, голова не боліла!” “З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста, щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста” означає статна, дорідна.
Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші. Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити святочного снопа (дідуха), який стояв на покутті від Різдва, або розбити гарбуза дідуха, що лежав у кубельці під столом. Сніп обмолочували макогоном, зерно і солома з нього вважаються чудодійними. Зерна з дідуха зберігають до сівби і висівають разом з насінням на ниву, щоб був гарний урожай. З гарбуза варили кашу, ним також пригощали домашніх тварин, зернятка з дідуха (гарбуза) збирали в миску, просушували і висівали весною на грядках, щоб гарно родили гарбузи і вся городина.
Солому від дідуха спалюють вранці на Новий рік у садку. Люди вірять що дим від дідуха дуже корисний, він забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. За народними віруваннями цей дим захищає не лише дерева, але й членів родини, тому всі від малого до великого стрибали через вогнище, щоб бути здоровими і не хворіти у наступному році, дітей переносили крізь дим на руках.
За народними віруваннями духи поля і духи предків, які допомагають ростити урожай, ховаються від женців в останньому снопові. Цей сніп урочисто несуть з поля під час обжинок, потім зберігають у коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір його величають “дідухом”, з почестями вносять до хати, ставлять на лаві на покуті, на тому місці, де садять найдорожчих гостей. Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року, а на Новий рік його спалюють. В давнину у слов’ян існував звичай трупоспалення. Мабуть з димом духи предків відлітали у вирій, щоб весною знову повернутися на ниву.
В деяких селах Правобережжя залишилися звичаї влаштовувати вогнища спільні для всієї громади. “Закінчивши ритуальний обхід села, буковинські перебрані вже вранці йшли на роздоріжжя палити (смалити) “діда” або “дідуха”... Спочатку Маланка, а потім інші маски перестрибували через багаття. ... У селі Корчівці у вогонь неодмінно кидали солому, якою були набиті горби маскованих “дідів”. Хлопці з села Варенчанка перш ніж спалити “дідуха”, надавали йому антропоморфної форми. Тут же як розповідали донедавна було заведено кидати в новорічне багаття маски.” Наведені факти підтверджують гіпотезу про те, що новорічні масковані персонажі уособлюють прихід предків з того світу, а спалювання масок можна асоціювати з погребальними вогнями, при допомозі яких предки покидали світ реальний і переходили у світ мертвих.
Закінчувалось дійство очищенням водою в якому брали участь всі ряджені. Ватаги маланкарів йшли до річки де гуртом вмивалися, іноді обливалися водою, бризкались, а іноді навіть вдавалися до купання в ополонці. “Перебраний на Маланку ні в якому випадку не міг уникнути купання. Інакше за словами українців-старожилів села Білявинці у хлопця, що виконував цю роль міг вирости хвіст”.
Крім вищеназваних новорічних обрядів в історичних джерелах минулого століття на Україні зафіксована і обрядова оранка. Щедрувальники напередодні Нового року тягнули плуг і виконували символічну оранку снігу та землі. Іноді ряджені на Новий рік вносили до хати плуг або лише чепіги і імітували оранку після чого посівали. Це підтверджує припущення, що Новий рік у давнину наші предки відмічали весною. Новорічні обрядові дії, пов’язані з оранкою, посіванням, обмолочуванням снопа, виконували виключно чоловіки або хлопчики, оскільки ці заняття вважалися чоловічими.
Символи свята: Маланка, Василь, Коза, дід, баба, журавель, цигани, кіт та інші ряджені, квітуча вишнева гілка, дідух, рукавичка з насінням жита й пшениці.
Звичаї: народний карнавал із виконанням щедрівок і розігруванням вистав, головними дійовими особами яких є Маланка, Василь, Коза, дід, баба, кіт, лікар, журавель, цигани; дбайливий догляд за худобою; лякання дерев; вшановування домашнього вогнища – печі; обмолочування дідуха; розбивання дідуха (гарбуза); обрядове посівання; спалювання дідуха і обрядові дії пов’язані з ним.