Предыдущая публикация
ЛЮДИНА, ЯКА МОЛИТЬСЯ...
Отець Піо часто наголошував,що молитва є хлібом і життям душі,подихом серця,плідною і довготривалою зустріччю з Богом.Він говорив про це зі свого досвіду,бо його життя від наймолодших років було пронизане молитвою,цим покірним входженням у життя Бога.Коли у лютому 1971 року Папа Павло VI під час аудієнції приймав настоятелів Чину Капуцинів,то звернув їхню увагу саме на цей,сповнений любові і покори,аспект життя о.Піо."Зауважте,- сказав Папа,,як прославився,як притягнув до себе людей цілого світу.Але чому?Можливо був філософом?Ученим?Розпоряджався великим майном?Ні - тому,що відправляв покірно св.Літургію;тому, що сповідав від ранку до вечора;тому,що був,хоча це і важко визнати,позначений стигмами Ісуса Христа."Це була людина,яка молиться і терпить.Хто порахує години,ночі,які він присвятив молитві?
Коли він був малим хлопчиком і пас стадо овець на пасовищах П`єтрельчіно,то зв`язував дві палички на знак хреста,встромляв його в землю і ,ставши навколішки,молився чимдалі від товаришів,які бешкетували.Мама уважно спостерігала за своїм Франчі,думаючи,що з нього виросте.
Коли він трохи підріс,то захристиянин часто замикаючи на ніч церкву,зачиняв у ній Франческо Форджоне,заглибленого в молитву перед Найсвятішими Тайнами,потім біг,збентежений,до пароха,котрий лагідно сварив Франческо і відсилав додому.Тисячі людей,що прибували у Сан-Джованні-Ротондо,запам`ятали його або заглибленого в молитву перед вівтарем,або під час слухання сповіді.
За кілька днів до смерті,пізнавши у своєму довгому житті радість і смуток,суворість і несправедливість,схиляння натовпу і гіркоту самотності,відсутність близьких,о.Піо сказав такі знамениті слова:"Не хочу бути більше ніким,тільки братом,який молиться".
Молячись випрошував тисячі ласк для ближніх.Молячись, отримав знаки фізичного уподіблення Христові,Муку котрого переживав і з яким співстраждав у години довгих безсонних ночей.(З РЕЛІГІЙНОГО ВИДАВНИЦТВА).
Следующая публикация
Комментарии 9
Віра Трунова
РОЗВАЖАННЯ НА КОЖЕН ДЕНЬ РОКУ 26 ТРАВНЯ
Поглянь колись на лан дозрілої пшениці. Ти зауважиш, що деякі колоски високі й добірні, а інші схилені до землі. Спробуй зірвати ці високі, найдобірніші, й побачиш, що вони порожні; якщо ж натомість зірвеш найнижчі, найпокірніші, то побачиш, що саме вони обтяжені зерном. З цього прикладу можеш зробити висновок, що гордість є марною.