Предыдущая публикация
ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА
ПОДАЛЬШІ ПОДІЇ
Наступні зміни в життя повіту внесла в 1864 р. земська реформа.
„Положення про губернські та повітові земські установи” Олександра ІІ, покладало керівництво повітом та визначення напрямків його розвитку на повітові земські управи, підпорядковані губернським. В селах відповідальність за використання волосних та сільських мирських капіталів покладалась на волосну старшину, відповідальну перед старостами, сільськими сходами та повітовими земствами.
25 березня 1865 р. Чернігівське губернське земське зібрання почало свою роботу з вирішення питання, як після минулого неврожайного року врятувати губернію від голоду. Потім відбувся розподіл обов’язків. Губернських гласних було 69. Гласний Городянського повіту М. О. Миклашевський був обраний членом редакційної комісії та комісії лісозбереження.
Перше місце в земствах спочатку зайняло дворянство, що пізніше було підтверджено „Положенням” від 12 липня 1889 р. З цього приводу висловились „Черниговские губернские ведомости”, які писали: „Будемо сподіватись, що установа земських начальників буде вільною від незручностей у вигляді дрібних особистих прагнень, і що всі, покликані здійснювати волю і прагнення Законодавця, досягнуть тих результатів”.
І Городнянське земство запам’яталось роботою та багатьма хорошими справами. І це були не тільки слова, адже з земством пов’язаний розвиток медицини та освіти. На одному з перших засідань повітові гласні прийняли рішення відкрити сирітський притулок.
Старший син Ф. Ф. Ліндфорса – Олександр продовжив батьківську справу, ставши мировим посередником Городнянського повіту, а дочка Софія (18.02.1856–5.02.1940) вклала значний внесок в розвиток української культури. „Описання Черніговської губернії” О. О. Русова, який одружився з Софією Ліндфорс – докладний і досконалий збірник статистичних данних.
Олександр Федорович Ліндфорс, власник 10 тис. десятин землі, запропонував створити в Олешні зразкову гончарну школу з метою навчання гончарів кращим способам виготовлення гончарних виробів та для вдосконалення кустарних промислів. Коли виявилось, що для цього не вистачає необхідних коштів, Ліндфорс організував артіль гончарів на власні кошти. В майстерні гончари виготовляли графини, чайники, кофійники, чашки, блюдця та інші складні вироби. У 1873 р. в Олешні земство відкрило школу, де пізніше почались зайняття і для дорослих.
Внаслідок злагодженої роботи виробництво предметів сільскої промисловості в Городнянському повіті зросло, а особливо чудових горщиків, черепиці та кахлів з різноманітними малюнками. Спроби поновити виготовлення подібних виробів відбуваються і в наші часи. Вогнестійка глина названа грабівською за назвою села де добувається глина. Поклади глини відомі і в інших селах.
В Грабові, який входив тоді до місцевого Репицького району, на початку ХХ ст. було 120 гончарів. За глиною, яку добували в Грабові, гончари приїзжали навіть з Ічні та Ніжина. В Суховирщині або Глібовому хуторі (Суховирський район), де працювало 100 гончарів, також добували рідкісну глину – вогнестійку фаянсову. Багато гончарів було в Олешницькому районі: в Ловині – більше 85, в Олександрівці – близько 70, в Олешні – більше 40, а також багато гончарів було в Папірні та інших селах.
Відкриття земством в с. Ваганічах учбової майстерні для чоботорів, не тільки покращило важкі та шкідливі для здоров’я умови праці, а й зробило доступним технічне обладнання, адже чоботарі виготовляли не тільки чоботи і черевики, а і „панське” взуття міського фасону. Допомога земства в отриманні кредитів звільняла чоботарів з залежності від „лавочників”.
Следующая публикация
Нет комментариев