Предыдущая публикация
Після приєднання у 1773 р.
до Російської Імперії східних білоруських земель, що були у складі Польщі, із Санкт-Петербурга було прокладено знаменитий Катерининський тракт, важливе значення якого зменшилось тільки після будівництва у 1850 р. шосе Санкт-Петербург–Київ. З Гомеля до Чернігова Катерининський поштовий тракт проходив через такі населені пункти: Піщана Буда – Добрянка (перша станція Городнянського повіту) – Бурівка – Роїще.
По краях поштової дороги, ширина якої була 8 саженів, вирили канави для стоку води (ширина – 2 аршина, глибина – 1 аршин) та посадили берези, частина яких по обидві сторони дороги, збереглась і в наші часи. Верстові відмітки на дорогах були встановлені через кожні 700 саженів, а через кожні 7 верст – межеві версти у вигляді кам’яних пірамід. У 1787 р. Катерининським трактом в Таврію відправилась Катерина ІІ. В Чернігів вона поїхала через Новгород-Сіверський та Березну.
У 1781 р. в подоріж Катерининським трактом відправився Павло Петрович – Великий Князь тоді, а з 1796 р. – Імператор Росії. Після урочистої зустрічі в Добрянці, він та його дружина Марія Федорівна відправились в Чернігів. Великокнязівський поїзд складався із 99 екіпажів та 223 коней.
У 1783 році відоме письмове звернення Фрідриха Вільгельма –Герцога Вюртемберзького, простішими словами, Фрідриха Великого, визначного пруського полководця (1712–1786). Того самого, що в 1756 р. розв’язав Семилітню війну.
Що ж привернуло увагуФрідриха до нашої місцевості?
Про це його лист до чернігівського намісника А.С.Милорадовича такого змісту: „Шановний Государ мій, Андрію Степановичу! Відїжджаючи звідси 5 і 7 числа майбутнього жовтня через Київ, Чернігів, Добрянку і Білорусію в Санкт Петербург, прошу Вас, Милостивого Государя мого, пожалувати розпорядитись, щоб на всіх станціях Вашої губернії, ведучих до вищеописаних місць, були для мене в готовності поштові коні.
При цьому прошу Вас зробити мені послугу негайною через кур’єра пересилкою листа за адресою, також у випадку, якщо мені необхідно буде проїхати деякою частиною і Новгород-Сіверської губернії. То сподіваюсь, що Ви про це і те повідомите і всім цим дуже чуйно зобов’яжете того, хто з відмінною повагою є не завжди”.
Лист відправлений з міста Херсона 22 вересня 1783 р. Під ним підпис: „Милостивого Государя мого відданий друг і слуга Фрідрих Вільгельм, Герцог Вюртемберхський”.
Як бачимо, в цьому перекладеному з німецької мови німецьким стилем листі визначного полководця Німеччини жодної образи за завдану йому поразку, де Росія воювала на театрі війни(1756–1763).
Чи ж Фрідрих II, що за півстоліття перетворив Прусію в могутню європейську державу, турбувався лише за потрібну йому швидкість проїзду через Добрянку, прикордонний форпост, де перебував колись Омелян Пугачов перед початком розв’язання ним війни (1773–1774)?
Можливо, турбували його і інші обставини, які могли трапитись. Про можливість небезпеки подорожі говорить лист від 30 квітня 1788 р. князя В. Долгорукого з Єлізаветграду тому ж чернігівському наміснику А. С Милорадовичу з скаргою на причинені від добрянських купців і інших військових чинів побої і каліцтва в березні 1755 р. підпоручику Сочнєву, за що ніхто не поніс ніякої відповідальності протягом, принаймі, як свідчить лист, трьох років.
Таким чином, маємо варіант на зразок історії Бутовичів, що відбувсь з цехмейстром. Тільки не в 1721 р., а на 64 роки пізніше, і не в Городянській сотні, а в Городнянському повіті. І це тоді, коли в Городні з відкриттям повіту був відкритий повітовий суд, розташований, згідно переказів – на території теперішнього райвійськкомату.
Следующая публикация
Нет комментариев