Предыдущая публикация
О,рідна земле!
Ти,як мати,-єдина і неповторна!Ти не обов'язково найкраща,найгарніша.У світі є,можливо,інші краї,де ласкавий шум морського прибою поєднується з ніжним співом барвистих птахів,а пахощі лавру чи магнолії-зі свіжістю грозових південних вітрів.
Та що з того?
Хай ти скромніше вбрана,хай твоя краса не така показна і не кожному впадає в вічі,але від того ти не менш рідна і люба синівському серцю,рідна земле!Ти ввійшла в нього разом з молоком матері і шумом старої верби у воротях,з квилінням чайки біля степового озерця і золотим дзвоном пшеничної ниви за селом,із звуками рідної мови та пісень вечорових дівочих. Усім цим і багато чим іншим,часто не помітним для ока,ти вросла в серце,мов дуб у землю,і нема в світі такої сили,яка вирвала б із нього одну вітчизну і вклала натомість іншу.
В годину радощів і в годину горя всі чуття і помисли наші ми віддаємо тобі,рідна земле,вітчизно дорога! Чи ти веселишся,сповнена щастям,чи спливаєш кров'ю і на пожарищах здіймаєш до неба в прокльонах і благаннях руки,ми завжди з тобою,де б ми не були. І поки б'ється в грудях серце,ми не перестанемо любити тебе,рідна земле!
Следующая публикация
Нет комментариев