Вона, здається, відбирає сили…
По між людьми… а все, немов, одна…
Здається, підганяє до могили…
Не хочу помирати в чужині…
У рідний край назавжди повернуся;
Всміхнеться хата вікнами мені,
До яблуні старої пригорнуся…
Збереться вся родина за столом
І буде пісня, буде сміх лунати…
Знов буде так все, як колись було…
Немов душа вернулася до хати…
Я, вдома там, радітиму весні
І врожаями буде щедра осінь,
І будуть мрії і думки ясні
І радісні… яких не було досі…
Лідія Яр 23.04.2017р
***
Так довго тягнеться, повзе неначе час…
А вдома - місяць пролітав, як мить…
Чи ж там, удома, ще чекають нас?..
Чи ж то і їм розлука ця болить?...
Одне і теж… щомісяця… щодня…
Вже геть байдуже, чи весна, чи літо.
Лише надія – дома жде рідня,
У чужині цій душу може гріти…
Лідія Яр 23.04.2017р
ВІРШ НАПИСАНИЙ ПІСЛЯ ТЕЛЕФОННОЇ РОЗМОВИ З ДВОМА ЧУДОВИМИ ЖІНКАМИ, СЕСТРИЧКАМИ ЗАРОБІТЧАНКАМИ -АННОЮ І ОКСАНОЮ. ЇМ І ПРИСВЯЧУЮ ЦІ ДВА ВІРШІ.
ЗДОРОВ,Я ВАМ ХОРОШІ МОЇ! , ВІРИ І НАДІЇ!!!!!!!ВАМ І ВСІМ УКРАЇНЦЯМ!
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 5
.