Предыдущая публикация
Драгасимів
Перша письмова згадка про село Драгасимів в джерелах, а, отже, і рік заснування села, є 1537 рік.
Топонім походить від особової назви Драгасим. Перший член цього імені Драго — засвідчений у багатьох давньослов’янських іменах: Драгомилъ, Драгомиръ, Драгославъ, а другий — сим (старослов’янське «съмь» - особа, «съмь» - родина). За народними переказами село назване на честь синів Драги, одного з перших поселенців, чи власників села, що проживав тут раніше. Саме тому, його вважають першозасновником населеного пункту. На честь його синів і було назване село - Драги Синів – Драгасинів - Драгасимів.
Є й інші народні перекази. Наприклад, Миронюку Петру Григоровичу, 1887 року народження, розказував його дід, що першим поселенцем села був козак Чичул, другим був його предок Микола Миронюк. Є ще один переказ, що перші поселенці були похожі на «драбів» - гайдуків. За цими переказами село заснували Драби-сини, і звіси спершу пішла назва Драсинів. Між іншим, назва Драсинів, як скорочена від Драгасимів, і зараз часто звучить в устах мешканців як самого Драгасимова, так і Княжа та Тучап. По суті, всі ці перекази не перечать один одному, а їх доповнюють: Драга міг бути гайдуком і власником землі, першими селянами могли бути Чичул і Миронюк, ці прізвища і зараз найбільш поширені у селі. За архівними даними Драгасимів, «село недавно засноване», у 1561 році налічувало три мешканці, а у 1565 році 10 жителів. У 1631 році польський король Сигизмунд III надав Янові Хроновському і його дружині Христині Завішанці за послуги у боротьбі з татарами урочище (пустку) Драгасимів: «За відвагу дозволяю йому вживати до кінця життя Драгасимів між селами Тучапи і Княже з другої сторони. На цьому місці можна буде селити людей… Відпускаю їм до тієї пустки трьох селян з Княжого: Дениса, Медя і сина».
Що стосується значення слова «пустка», або «пустиня», які часто зустрічаються в тогочасних архівних документах Галичини, то за дослідженнями Івана Франка, вони означають незаймані або покинуті землі. А землі прикордонних надчеремошських сіл не раз в своїй історії ставали «пустками», особливо після татарсько-турецьких спустошень, про що і свідчить дарча грамота короля Сигизмунд III Янові Хроновському з дружиною.
На початку XX ст. власність дідича Каєтана Криштофовича у Драгасимові складала 4 морги орних угідь, пасовиськ – 21 морг, ліса – 10 моргів. Селяни мали 592 морги поля, лук і городів – 105 моргів, пасовиськ – 21 морг і лісу - 10 моргів. Віруючих греко-католицького віросповідання у селі було 490 осіб, римо-католиків – 5 і 7 євреїв. Всього мешканців в селі проживало 502.
В 1841 році в селі була церква святої Параскевії Сербської Снятинського деканату Львівської дієцезії, яка належала до парафії в Тучапах, парохом якої був отець Николай Колянківський, 1803 р.н., висвячений 1830 року. Церква тоді мала 383 віруючих греко-католиків. Сучасна церква святої Параскевії Сербської побудована і освячена в 1848 році. Того ж року в селі проживало 788 греко-католиків, 29 римо-католиків, євреїв – 15. Всього 832 жителя села.
Вісник пошт і телеграфів за 1910 рік нараховує в Драгасимові 721 особу. Зменшення числа мешканців спричинила еміграція селян за океан, яка розпочалася з 1900 року. У виданій у Канаді книзі «Українські піонери» Іван Винничук з Драгасимова називається у числі перших піонерів - українських переселенців до Канади.
Вісник Державний про міста і села Речі Посполитої, виданий у Варшаві в 1933 році, подає на 1 квітня 1932 року слідуючі дані про Драгасимів: площа села становила 4,98 квадратних кілометрів, здатних до господарювання угідь – 4,85 квадратних кілометрів, орного поля – 3,61 квадратних кілометрів. В Драгасимові на 30.09.1921 року було 150 будинків, мешканців – 715, на 9.12.1931 року – 164 будинки а мешканців – 693.
У Драгасимові на Переводі був збудований водяний тартак – лісопильня, про який згадує у виданій у Канаді книзі «Вогонь родиться з іскри» Степан Касіян.
Драгасимів з 1942 по 1951 рік був станицею сотні УПА, яка вчинила відчайдушний опір комунізації і колективізації села.Діяльність сотні УПА припинилася після депортації села в влітку 1951 року. Опір виселенню села вчинили останні три біці сотні, які загинули в збройній сутичці з карателями НКВС-НКДБ. Село понесло важкі втрати в часи Другої Світової війни і у післявоєнний час. Перші депортації відбулися у 1940-41 рр., коли НКДБ арештувало інтелігенцію села і всіх 12 молодих хлопців розстріляли у Станіславській тюрьмі у травні 1941 року. На фронтах Великої вітчизняної війни загинуло 32 драгасимівці, 17 повернулося з війни інвалідами. У противоборстві з розміщеним у селі гарнізоном НКДБ загинуло 13 сільських повстанців, від рук боївки УПА за колабораціонізм і зраду загинуло 6 односельців. 9 чоловік померло від голоду 1947 року, який супроводжував початок колективізації села.
У 1951 році, на Зелені Свята, за участь національно-визвольній боротьбі та за масову підтримку Української Повстанської армії село Драгасимів більшовицькою владою було повністю виселене, в селі осталося, як і в 1561 році, всього три родини. Лише через 10-ліття люди почали повертатися з заслання і відроджувати своє рідне село.
Драгасимів, як міфічний Фенікс, повстав з попелу і розвалин, відродився у новій красі, протягом століть жоден завойовник не зміг стерти його з лиця землі. Село стало селом-пам’ятником незнищенності національного духу, вірності українській ідеї і рідній землі.
У селі в 1989 році встановлено памятник односельцям, які загинули на фронтах війни, у 1993 році насипана символічна Памятна могила борцям за волю україни, памятник жертвам комуністичного режиму і памятник Тарасу Шевченку.
У селі збудовано дві каплички і відреставровано закриту комуністами у 1962 році Церкву святої Параскеви Сербської, яка належить до УПЦ КП.
До 1951 року, часу депортації Драгасимова до Миколаївської області, село, як і інші села району, мало власну місцеву владу ще з австрійських часів.
На сьогодні відомим війтом Драгасимова в останні роки Австро-Угорської імперії був Середюк Микола Федорович. В польські часи солтисом у Драгасимові був Маценко Онуфрій Семенович, під час угорсько-німецької окупації начальником громади (солтисом) села був Маценко Степан Іванович.
У радянські часи головами виконкомів сільської ради були Грицюк Семен Козьмович, Фербей Григорій і Карп’юк Григорій. Всі депутати сільської ради її останнього скликання, крім двох працівників сільради, були депортовані у 1951 році. Після відродження села у 1960-х роках орган місцевого самоврядування у Драгасимові не відновлювався, Княже і Драгасимів являються об’єднаною територіальною громадою. У часи незалежної України Княжівська сільська рада уособлює місцеве самоврядування на два села і являється повноправним представником жителів Княжа і Драгасимова.
#новости
Следующая публикация
Нет комментариев