Біля вечорових мовчазних ворітЗупинилась мати, дивиться у світ.

І нема печалі глибшої, ніж та,Що в її чеканні на усі літа.Пробач, пробач нам, мамо, за всі розлуки,За довгий, довгий смуток і тихий плач.Цілую ніжно материнські руки,Пробач, матусенько, пробач.З-під хустини в неї світло сивини,Швидко розлетілись доньки і сини,І нема любові більшої, нема,Ніж ота, що серце мамине трима.Материнська доля сплетена з надій,Скрізь вона ясниться в доброті своїй.І немає правди вищої ніде,ніж ота, що мамуПо землі веде.