Мій батько Микола Якович загинув 7.07.1944 року. Було мені 1,5 року і все життя його недоставало. Бачив його лише на фото і було відомо, що пропав безвісті. Незнання того, коли і де це трапилось, все життя мене пригнічувало. Школярем старався розпитати кулішівців, повернувшихся з війни, про ті трагічні події, та не дуже вони хотіли ділитися своїми спогадами. Але інколи все-таки проривалось. І ніхто тоді не записав спогадів фронтовиків і солдатських вдів.
Вісім років тому 62 дні карбував на гранітних плитах, куплених моїми синами, прізвища, імена та по-батькові кулішівців, загиблих і пропавших безвісті на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Привіз і встановив їх біля братської могили в центрі села взамін плит, зроблених з мармурової крошки, які висипались і прочитати прізвища було вже важко. Тоді й вирішив написати про земляків, які були учасниками бойових дій.
...Ещё
ВІД АВТОРА.
Мій батько Микола Якович загинув 7.07.1944 року. Було мені 1,5 року і все життя його недоставало. Бачив його лише на фото і було відомо, що пропав безвісті. Незнання того, коли і де це трапилось, все життя мене пригнічувало. Школярем старався розпитати кулішівців, повернувшихся з війни, про ті трагічні події, та не дуже вони хотіли ділитися своїми спогадами. Але інколи все-таки проривалось. І ніхто тоді не записав спогадів фронтовиків і солдатських вдів.
Вісім років тому 62 дні карбував на гранітних плитах, куплених моїми синами, прізвища, імена та по-батькові кулішівців, загиблих і пропавших безвісті на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Привіз і встановив їх біля братської могили в центрі села взамін плит, зроблених з мармурової крошки, які висипались і прочитати прізвища було вже важко. Тоді й вирішив написати про земляків, які були учасниками бойових дій.
Вже немає жодного з них, відходять і їх діти. Нажаль, і до нашого сорому, так мало зберіглося на зараз інформації про них. Цією книгою стараюсь зберегти пам'ять про них для майбутніх поколінь. Редагування і видання книги розпочинаються напередодні ювілейної дати - 70-річчя визволення Ємільчинщини від німецько-фашистських загарбників 2.01.2014 року. Кожен має право на свій погляд на написане. Я ж не хочу нікого прославляти чи хаяти, а стараюсь лише зафіксувати низку об’єктивних фактів і подій без прикрас і без пафосу, показуючи кулішівців як людей, які так хотіли жити, та загинули чи були поранені і покалічені.
Активний пошук інформації вівся в Кулішах з спогадів кулішівців старшого покоління, зберігшихся документів тієї пори, фотографій фронтовиків. З сайтів ОБД МЕМОРИАЛ, ПОДВИГ НАРОДА Центрального Архіву Міністерства Оборони Російської Федерації, м. Подольськ Московської області. З матеріалів музею народознавства Кулішівської школи, та Ємільчинського краєзнавчого музею. З мемуарних спогадів учасників тих подій - військових командирів і солдат. Про своїх предків-фронтовиків люб’язно надавали інформацію їх нащадки – учасники інтернетгрупи КУЛІШІВЦІ на сайті ОДНОКЛАСНИКИ.РУ. Дякую всім-всім небайдужим, хто допомагав по крихтах збирати. Враховуючи побажання деяких учасників групи КУЛІШІВЦІ, частково книга буде розміщуватись в темі групи.
Особлива подяка моїм синам Віктору і Олександру, старшим внукам Владиславу і Максиму, першим читачам і рецензентам книги ще під час написання і берущим на себе організаційну, технічну і фінансову допомогу в виданні книги.
На українському Поліссі в Ємільчинському районі Житомирської області вздовж річки Уборть розтягнулось чудове село Куліші – моя маленька батьківщина. Воно має в основному 1 вулицю довжиною в 5 км. В деяких місцях є розширення в 2-3 вулиці. В селі близько 300 домогосподарств, проживають біля 1000 мешканців. Райцентр Ємільчине за 8 км, найближча зупиночна платформа залізниці за 7 км. Через село проходить автомобільна траса Ємільчине-Житомир. Вулиці села в основному заасфальтовані. Село газифіковане, хоч і не повністю. Відносяться Куліші до 4 зони постраждалих від аварії на Чернобильській АЕС. Куліші мають повністю інфраструктуру : будинок культури, загальноосвітня школа 1-3 ступеня на 180 учнів з актовим і спортивним залами, їдальнею, бібліотекою, комп’ютерним класом і т.д, медпункт, сільська бібліотека, церква Кузьми і Дем’яна, відділення зв’язку, стадіон, розвинута торгівельна сітка.
<p...Ещё
КУЛІШІ
На українському Поліссі в Ємільчинському районі Житомирської області вздовж річки Уборть розтягнулось чудове село Куліші – моя маленька батьківщина. Воно має в основному 1 вулицю довжиною в 5 км. В деяких місцях є розширення в 2-3 вулиці. В селі близько 300 домогосподарств, проживають біля 1000 мешканців. Райцентр Ємільчине за 8 км, найближча зупиночна платформа залізниці за 7 км. Через село проходить автомобільна траса Ємільчине-Житомир. Вулиці села в основному заасфальтовані. Село газифіковане, хоч і не повністю. Відносяться Куліші до 4 зони постраждалих від аварії на Чернобильській АЕС. Куліші мають повністю інфраструктуру : будинок культури, загальноосвітня школа 1-3 ступеня на 180 учнів з актовим і спортивним залами, їдальнею, бібліотекою, комп’ютерним класом і т.д, медпункт, сільська бібліотека, церква Кузьми і Дем’яна, відділення зв’язку, стадіон, розвинута торгівельна сітка.
Працелюбні, доброзичливі люди. Чудоваприрода, вологий клімат. Поверхня села рівнинна з невеликим нахилом, що характерно для Полісся. Розмовна мова нечиста українська з суржиком російських та білоруських слів.
Якщо піти в глибини віків, то майже всі ми маємо глибинні корені в селянстві. Наше село, як і тисячі інших, з наступом ночі занурювалось в вікову млу. Як 100, 200, 300 років назад. Своїх пращурів ми знаємо і можемо назвати не далі дідусів і бабусь.Час поніс їх в вічність. Інколи хочеться всіх своїх близьких предків уявить за одним довгим сімейним столом. Потемнілі ікони побачили б сидячих на лавках селян. Бородаті чоловіки в полотняних сорочках з заскорузлими долонями вічних трудівників, добрі і покірні очі їх дружин, які старіли в 40 років, народжуючи прямо на межі. Багато світлоголових дітей, з яких з дитинства виходила лише половина. Обов’язково за столом сиділи б 1-2 старих з «Георгієм», які пройшли японську, німецьку війни.
Общинна мораль, перш за все шануюча православіє, працю, сім’ю, батьківщину, керувала цими неграмотними людьми. Від них збереглося в декого з нас селянського: щирість в праці, ощадливість, довірливість, готовність прийти на допомогу односельчанину всією громадою.
В 1917 році поміщика Рудольфа Едуардовича Штейнгауера прогнали і конфіскували його 4 вітряних млини, паровий млин, гончарню,будинок. В ньому до 1980 року була школа і ми її називали «Червона», бо металева покрівля була покрашена в червоний колір. З протилежної сторони традиційно в ньому була квартира директора школи.
Працювали селяни одноосібно кожен на своїй землі. В 1921 році був створений комітет неімущих селян «комбед». В 1930 році під керівництвом комуністів Чумаченка і Дубініна в Кулішах примусово-добровільно було створено 4 колгоспи і почалася боротьба з куркулями. (В 1937 році колгоспи об’єднали в два: ім.Шевченка на філії і «Червона Зірка» в центрі. В 1950 році вони були об’єднані в один ім.Шевченка.) Під час столипінської земельної реформи 29 селян вийшли з своїми наділами з общини і поселились на хуторах, де збудували хати та господарські будівлі. Господарю
...Ещё
В 1917 році поміщика Рудольфа Едуардовича Штейнгауера прогнали і конфіскували його 4 вітряних млини, паровий млин, гончарню,будинок. В ньому до 1980 року була школа і ми її називали «Червона», бо металева покрівля була покрашена в червоний колір. З протилежної сторони традиційно в ньому була квартира директора школи.
Працювали селяни одноосібно кожен на своїй землі. В 1921 році був створений комітет неімущих селян «комбед». В 1930 році під керівництвом комуністів Чумаченка і Дубініна в Кулішах примусово-добровільно було створено 4 колгоспи і почалася боротьба з куркулями. (В 1937 році колгоспи об’єднали в два: ім.Шевченка на філії і «Червона Зірка» в центрі. В 1950 році вони були об’єднані в один ім.Шевченка.) Під час столипінської земельної реформи 29 селян вийшли з своїми наділами з общини і поселились на хуторах, де збудували хати та господарські будівлі. Господарювали одноосібно, найманих працівників не мали, обходились своїми сім'ями.В сім'ях було багато дітей, які в кращому випадку закінчували 3 класи і всім в господарстві знаходилась робота. Всіх, поселених на хуторах, зарахували в куркулі. Майно, худобу забрали в колгосп, на хуторах хати їх обгорали і заборонили виходити з хати. В Житомирському обласному архіві є постанова Коростенського земвідділу, згідно якої вони всі виселялись за межі району. Вказано скільки в кого землі і підстава для виселення – не згоден з колективізацією. Серед них мої дід та бабуся, які висилались в Малинський район Житомирської області і мій батько Микола Якович, який висилався в Лугинський р-н тієї ж області . Підстава –мав млина і 4 гектари землі. Пізніше примусили хати на хуторах розібрать і перевезти в село.
Цей бандитський терор вівся за покликом партійно-радянського режиму, але конкретно виконавцями були кулішівці, яким при розкуркуленні щось перепадало. Пострадали найбільш хазяйновиті,умілі, прижимисті, працелюбні. Комбедівці шакалами накидались на їх майно і звали їх куркулями, вони ж себе звали господарями. Природньо, що господарі насторожено відносились до радянської влади. Була підірвана заповзятливість селян, продуктивність праці в колгоспі була нижче ніж в індивідуальному господарстві. Щоб не здавати худобу в колгосп – вівся масовий забій худоби, скоротилися площі посіву. На Поліссі в 1932 році було дуже мокре і холодне літо,неврожай. Щоб було за що закупляти за кордоном обладнання для індустріалізації, радянська влада вигрібала в колгоспі і в людей останні продукти. Наступив голод 1932-1933 року. Був він не такий жорстокий як в центральному, східному і південному регіонах країни, але випадків смерті кулішівців з голоду було багато. Моя мати розказувала, що після вислання батька ті пяндалиги з червоним прапором і червоними носами забрали останнє – схований на печі горщик з просом. І вона з двохрічним сином опухла від голоду. Вижила тільки тому, що сестра з Серід забрала їх і спасла.
Тоді ж був виданий закон « про пять колосків». Згідно його за зірвані на колгоспному полі колоски, чи крадіжку іншого чогось в колгоспі, присуджували 10 років тюрми. В колгоспах був введений мінімум трудоднів і за невиконання його - 10 років тюрми чи заслання. Я особисто бачив в 1948 чи 1949 році, як з колгоспних зборів в сільському клубі вивели під озброєною охороною двох жінок, посадили в автомашину і повезли на заслання за невиробіток річного мінімуму трудоднів.
В колгоспах в більшості була ручна виснажлива праця, «допомагала» обробляти землю тракторами створена Ємільчинська МТС. Але за свої «послуги» потім вигрібала з колгоспу останнє, залишаючи людям буквально крихти. В колгоспі люди були відокремлені від землі, від результатів своєї праці. Колгоспники були залякані сатрапами НКВД і в передвоєнний період, коли нутром своїм вони відчували наближення війни, їми оволоділи байдужість, глухе невдо
...Ещё
Тоді ж був виданий закон « про пять колосків». Згідно його за зірвані на колгоспному полі колоски, чи крадіжку іншого чогось в колгоспі, присуджували 10 років тюрми. В колгоспах був введений мінімум трудоднів і за невиконання його - 10 років тюрми чи заслання. Я особисто бачив в 1948 чи 1949 році, як з колгоспних зборів в сільському клубі вивели під озброєною охороною двох жінок, посадили в автомашину і повезли на заслання за невиробіток річного мінімуму трудоднів.
В колгоспах в більшості була ручна виснажлива праця, «допомагала» обробляти землю тракторами створена Ємільчинська МТС. Але за свої «послуги» потім вигрібала з колгоспу останнє, залишаючи людям буквально крихти. В колгоспі люди були відокремлені від землі, від результатів своєї праці. Колгоспники були залякані сатрапами НКВД і в передвоєнний період, коли нутром своїм вони відчували наближення війни, їми оволоділи байдужість, глухе невдоволення, гнів, обурення і скорбота. І ніякого виходу з тієї біди малограмотні кулішівці з 2-3 класами церковно- приходської школи не мали.
А тим часом на кордонах країни йшли бойові дії. Досить легкою була перемога СРСР над японськими військами в монгольських степах на Халхін-Голі в 1938 році. Японська армія по рівню стійкості, дисципліни, відваги в бою, самопожертви не знала собі рівних. Командарм Жуков стягнув таємно до самого переднього краю всі війська, боєприпаси, бази забезпечення, госпіталі, паливо, командні пункти, запасні частини до танків і літаків. Для збереження таємності заборонив користуватись радіозв’язком. Розстрілами підлеглих командирів за щонайменші невиконаня доручень добився жорсткої дисципліни. І нищівним наступальним ударом розбив японців.
Ще не пройшло витверезіння від трагічних наслідків війни з фінами в 1940 році. Війська НКВД створили провокацію на радянсько-фінському кордоні і Червона Армія ввійшла на територію Фінляндії. Фіни, викори
...Ещё
ПЕРЕД ВІЙНОЮ.
А тим часом на кордонах країни йшли бойові дії. Досить легкою була перемога СРСР над японськими військами в монгольських степах на Халхін-Голі в 1938 році. Японська армія по рівню стійкості, дисципліни, відваги в бою, самопожертви не знала собі рівних. Командарм Жуков стягнув таємно до самого переднього краю всі війська, боєприпаси, бази забезпечення, госпіталі, паливо, командні пункти, запасні частини до танків і літаків. Для збереження таємності заборонив користуватись радіозв’язком. Розстрілами підлеглих командирів за щонайменші невиконаня доручень добився жорсткої дисципліни. І нищівним наступальним ударом розбив японців.
Ще не пройшло витверезіння від трагічних наслідків війни з фінами в 1940 році. Війська НКВД створили провокацію на радянсько-фінському кордоні і Червона Армія ввійшла на територію Фінляндії. Фіни, використовуючи лінію оборони Манергейма і, головне, патріотичність всього народу, завдали нищівної поразки Червоній Армії. Декілька кулішівців приймали участь в тих бойових діях і після війни розказували, як фінські снайпери заставляли їх годинами, лежачих на снігу на 30-градусному морозі, замерзати.
Комуністична пропаганда вбивала в голови людей, що фіни і японці були агресорами, хоч фактично було навпаки. Всі вірили в силу Червоної Армії і її керівника Клима Ворошилова. А також, що в разі нападу на нас, ми будемо бити ворога на чужій території і що своєї землі «й вершка не віддамо». Що кордони наші завжди на замку.
В житті Кулішів були різні періоди ще зчасів татаро-монгольської навали, але самим трагічним була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. За офіційними даними 339 кулішівців проливали кров на фронтах ВВв, в партизанських загонах Шитова, Малікова, Пархоменка. 136 загинули і пропали безвісті в тій великій бойні. А скільки поранено, контужено, покалічено – не злічити. За офіційними даними 217 молодих кулішівців німці вивезли на примусові роботи в Німеччину. 75 з них в село вже не повернулись. Скільки горя зазнали кулішівці під час німецької окупації. Скільки горя зазнали солдатські вдови, які ростили нас, напівсиріт в важкий післявоєнний час. Скільки мук перенесли кулішівці в надзвичайно важкі післявоєнні роки на рабській, фактично безоплатній роботі за порожні колгоспні трудодні.
Комуністична пропаганда ще й багато років після війни товкмачила, що ми не були готові до війни. Що німецька армія була набагато сильніша і віроломно, несподівано напала на нас. Головне що всі, від простих селян до командармів, відчували що бути війні, а напала несподівано. Я теж жертва тієї пропаганди, я теж колись свято вірив в це. І мені років з 30 тому в Брестській фортеці гід вішав локшину на вуха, розказуючи, що командний склад гарнізону був в відпустці в кримських санаторіях, техніка була на технічному обслуговуванні напіврозібрана. Тому сталася така трагедія. А в моїй голові десятиліттями не вкладувалось : як це так, що несподівано? Що мільйони безневинних протягом декількох днів полягли на західному кордоні і потім голодні воїни босоніж, з карабіном без патронів, якось відбиваючись від німецької танкової армади, добігли аж до самої Волги? Апологети комуністичної пропаганди до цих пір не кажуть правди про дійсні причини і винуватців тієї ганьби. А на тих,
...Ещё
Комуністична пропаганда ще й багато років після війни товкмачила, що ми не були готові до війни. Що німецька армія була набагато сильніша і віроломно, несподівано напала на нас. Головне що всі, від простих селян до командармів, відчували що бути війні, а напала несподівано. Я теж жертва тієї пропаганди, я теж колись свято вірив в це. І мені років з 30 тому в Брестській фортеці гід вішав локшину на вуха, розказуючи, що командний склад гарнізону був в відпустці в кримських санаторіях, техніка була на технічному обслуговуванні напіврозібрана. Тому сталася така трагедія. А в моїй голові десятиліттями не вкладувалось : як це так, що несподівано? Що мільйони безневинних протягом декількох днів полягли на західному кордоні і потім голодні воїни босоніж, з карабіном без патронів, якось відбиваючись від німецької танкової армади, добігли аж до самої Волги? Апологети комуністичної пропаганди до цих пір не кажуть правди про дійсні причини і винуватців тієї ганьби. А на тих, хто висвітлює правду про ті події, кидаються як шакали.
Генеральний Секретар ЦК ВКП(б) Сталін, нарком оборони Червоної Армії Шапошников, начальник генштабу Червоної Армії Жуков були засліплені шизофренічною ідеєю Леніна про світову революцію. Вони заявляли, що для того, щоб перемога революції в СРСР стала остаточною і безповоротною, треба добитись перемоги революції в всіх,чи хоч в декількох країнах капіталу. Що світова революція трапиться тільки в результаті світової війни. Вона для них була не катастрофою, не лихом, а цілком бажаною історичною неминучістю. Для розкручування тієї бредової ідеї в Москві був створений виконком Комінтерну - штаб світової революції.
Версальським договором по результатам першої світової війни Німеччині заборонялось мати підводні човни, важку артилерію, бомбардировочну авіацію, танкові війська. Також була анексована частина спірних колишніх територій Німеччини на користь сусідніх країн- Польщі, Франції. Та Гітлер, прийшовши в 1933 році до влади, пообіцяв німцям взяти реванш і повернути їх в кордони Німеччини. І СРСР в цьому йому допомагав. Оскільки в Німеччині заборонялось вести підготовку до агресивної війни, то:
-льотчики в Липецьку, -артилеристи і хіміки в Саратові, експерименти німці проводили на радянських полігонах.
До самого початку війни СРСР поставляв Німеччині зерно, нафту, ліс, кокс, руду, кольорові метали і іншу сировину. Взамін одержував від Німеччини устаткування, технології. Набираючи силу, Німеччина підкорювала різними методами ( частіше всього агресією, шантажом ) європейські країни. Для Сталіна і його кліки Гітлер був як КРИГОЛАМ РЕВОЛЮЦІЇ. Сталін підштовхував Гітлера до війни в Європі. Щоб оголосить потім визвольну війну, напасти на Гітлера і звільнить Європу від капіталістичного рабства. Через Комінтерн організувати там революції і приєднати європейські соціалістичні республіки до складу СРСР.
23.8.1939 року між СРСР і Німеччиною була підписана угода « Про ненапад», так званий
...Ещё
-німецькі танкісти вчились в Казані,
-льотчики в Липецьку, -артилеристи і хіміки в Саратові, експерименти німці проводили на радянських полігонах.
До самого початку війни СРСР поставляв Німеччині зерно, нафту, ліс, кокс, руду, кольорові метали і іншу сировину. Взамін одержував від Німеччини устаткування, технології. Набираючи силу, Німеччина підкорювала різними методами ( частіше всього агресією, шантажом ) європейські країни. Для Сталіна і його кліки Гітлер був як КРИГОЛАМ РЕВОЛЮЦІЇ. Сталін підштовхував Гітлера до війни в Європі. Щоб оголосить потім визвольну війну, напасти на Гітлера і звільнить Європу від капіталістичного рабства. Через Комінтерн організувати там революції і приєднати європейські соціалістичні республіки до складу СРСР.
23.8.1939 року між СРСР і Німеччиною була підписана угода « Про ненапад», так званий пакт Молотова-Ріббентропа з тайним до нього протоколом. Ним Сталін гарантував Гітлеру свободу дій в Європі. Гітлер своїми діями дав Сталіну моральне право в любий момент оголосить себе Визволителем Європи. В своєму виступі на таємній зустрічі з випускниками військових академій в Кремлі Сталін 5.05.1941 року заявив, що народи Європи хочуть миру і з надією дивляться на Червону Армію. Без Сталіна Гітлера не було б. Сталін ростив Гітлера, як селянин в городі картоплю. Якби Сталін не давав Гітлеру сировину, той не піднявся б. Якби Сталін в 1939році захистив Польщу - війни б не було.
Наявність таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа кремлівські керівники заперечували 50 років і лише Генеральний Секретар ЦК КПРС Горбачов в 1989 році під тиском неспростовних доказів вимушений був признати його як факт. Згідно його Сталін одержав фактично згоду від Гітлера на окупацію Литви, Латвії і Естонії, ввід Червоної Армії в Бесарабію та Буковину. А також Німеччина і СРСР розділили Польщу. 1.9.1939 року Німеччина створила провокацію на німецько-польському кордоні і напала на Польщу. Ця дата вважається початком другої світової війни. Сталін підождав до 19.9.1939 року, щоб можна було звалить на Гітлера вину за агресію протии Польщі. Червона Армія ввела війска в західні області України і Білорусії, що відійшли від нас по Брестському миру 1918 року. Мотивацією вводу було звільнення споконвічно наших земель. Тепер між двома агресорами спільний радянсько-німецький кордон.
</s
...Ещё
Наявність таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа кремлівські керівники заперечували 50 років і лише Генеральний Секретар ЦК КПРС Горбачов в 1989 році під тиском неспростовних доказів вимушений був признати його як факт. Згідно його Сталін одержав фактично згоду від Гітлера на окупацію Литви, Латвії і Естонії, ввід Червоної Армії в Бесарабію та Буковину. А також Німеччина і СРСР розділили Польщу. 1.9.1939 року Німеччина створила провокацію на німецько-польському кордоні і напала на Польщу. Ця дата вважається початком другої світової війни. Сталін підождав до 19.9.1939 року, щоб можна було звалить на Гітлера вину за агресію протии Польщі. Червона Армія ввела війска в західні області України і Білорусії, що відійшли від нас по Брестському миру 1918 року. Мотивацією вводу було звільнення споконвічно наших земель. Тепер між двома агресорами спільний радянсько-німецький кордон.
В генштабі Червоної Армії розробляється план нападу на Німеччину і захват Європи під кодовою назвою «Гроза». Кожному корпусу, дивізії, полку був генштабом Червоної Армії розроблений план дій в наступальній операції. Пакет з планом знаходився в сейфі командира підрозділу. Розкрити його можна було тільки по особливому сигналу. Командири не знали що в пакеті. Розкриття до сигналу-розстріл. Що-що, а кати з НКВД це забезпечать. По всьому західному кордону від Чорного моря до Льодовитого океану в прикордонній смузі в 30 км створюються такі ударні кулаки в 30х30 км. для наступальної операції, як при боротьбі з японцями. На Україні на Львівському виступі та на кордоні з Румунією, щоб відрізати Гітлера від румунської нафти.
Оборона не готовилась і навіть теоретично не передбачалась. В 1932-1939 роках була збудована система дуже серйозних укріплень вздовж західного кордону на деякій відстані від нього. Називалась вона Лінія Сталіна. Це 13 укріпрайонів( УР), в яких було багато дотів ( довгочасових огнєвих точок), забезпечених зброєю, боєприпасами, та всім необхідним для оборони. Багато їх навкруг Києва. В нашій місцевості це Коростенський УР та опорний пункт Ємільчинського батальйону Коростенського УР. Декілька дотів розміщені і на кулішівській землі біля кордону з Середами. Будували їх з залізобетону для захисту райцентра Ємільчине. Витрачено на всіх море народних грошей. Коли кордон в 1939 році перемістився на захід, Лінія Сталіна втратила своє значення як плацдарм для дальнішої агресії. Їх гарнізони розформували, зброю, устаткування здали на склади, деякі засипали землею. При наступі німців влітку 1941 року доти толко
...Ещё
Оборона не готовилась і навіть теоретично не передбачалась. В 1932-1939 роках була збудована система дуже серйозних укріплень вздовж західного кордону на деякій відстані від нього. Називалась вона Лінія Сталіна. Це 13 укріпрайонів( УР), в яких було багато дотів ( довгочасових огнєвих точок), забезпечених зброєю, боєприпасами, та всім необхідним для оборони. Багато їх навкруг Києва. В нашій місцевості це Коростенський УР та опорний пункт Ємільчинського батальйону Коростенського УР. Декілька дотів розміщені і на кулішівській землі біля кордону з Середами. Будували їх з залізобетону для захисту райцентра Ємільчине. Витрачено на всіх море народних грошей. Коли кордон в 1939 році перемістився на захід, Лінія Сталіна втратила своє значення як плацдарм для дальнішої агресії. Їх гарнізони розформували, зброю, устаткування здали на склади, деякі засипали землею. При наступі німців влітку 1941 року доти толком не були підготовлені до бойових дій і від них не було серйозного спротиву наступаючому ворогу. Німці старались їх обходити і йти своїм головним ударом. З блокованих німцями дотів пізніше наші бійці попадали прямо в полон. Частина дотів була підірвана відступаючими, деякі знищені під час боїв, деякі знищені під час окупації, багато стоять цілісінькими і зараз. В одному з них на околиці смт Ємільчине в напрямку Підлубів зараз філія Ємільчинського краєзнавчого музею. На новому радянсько-німецькому кордоні планували, а в деяких місцях навіть розпочали будувать нові укріплення. Їх називали Лінія Молотова. Та то була лише демонстрація, щоб ввести в оману німців, що готується оборона. Вроді вони вже зовсім дурні. Якби наше командування керувалось здоровим глуздом, а не шизофренічною ідеєю Леніна про світову революкію і світову війну, то вони почали б укріплять спільний кордон, створювати другу лінію оборони, третю…пяту. Про оборону вони зовсім не думали, до неї не готовились. Війська на навчаннях для оборони не тренувались, планів спротиву агресії не мали.
З 1939 року розпочалась в СРСР тайна мобілізація. На західному кордоні концентрувались війська, які перекидались з внутрішніх військових округів, що не мали спільних кордонів з іншими країнами. А на їх місці створювались нові армії, корпуси, дивізії, що комплектувались з призваних під маркою військових навчань. Замість чоловіків на підприємствах до станків ставили підлітків 14-16 років. Щоб більше їх залучати, був прийнятий закон про оплату ( як на той час, зовсім не малу) за навчання в старших класах і вузах. Розрахунок був на те, що не буде можливості платити, після 7 класів молодь піде в ПТУ і замінить чоловіків біля станка. Був введений закон про загальний військовий обов’язок. Призивать почали не з 21 року, а з 18. Робочий день був збільшений до 12 годин. В країні був р
...Ещё
ПОЧАТОК ВІЙНИ.
З 1939 року розпочалась в СРСР тайна мобілізація. На західному кордоні концентрувались війська, які перекидались з внутрішніх військових округів, що не мали спільних кордонів з іншими країнами. А на їх місці створювались нові армії, корпуси, дивізії, що комплектувались з призваних під маркою військових навчань. Замість чоловіків на підприємствах до станків ставили підлітків 14-16 років. Щоб більше їх залучати, був прийнятий закон про оплату ( як на той час, зовсім не малу) за навчання в старших класах і вузах. Розрахунок був на те, що не буде можливості платити, після 7 класів молодь піде в ПТУ і замінить чоловіків біля станка. Був введений закон про загальний військовий обов’язок. Призивать почали не з 21 року, а з 18. Робочий день був збільшений до 12 годин. В країні був рух: «Жінки на трактор». В донецькій, на той час сталінській, області ініціатором руху стала бригадир жіночої тракторної бригади Паша Ангеліна. Звільнені жінками з тракторів чоловіки призвані в армію.
Німецька розвідка на той час була дуже сильною. І не замітить такої підготовки не могла. Гітлер вів війну з Францією і Англією. Війна на два фронти була б для нього, і стала пізніше, самовбивством. Та в 1940 році він затвердив план нападу на СРСР під кодовою назвою "БАРБАРОССА".
13.05.1941 року СРСР підписав з Японією угоду про нейтралітет, що зменшило загрозу нападу на СРСР зі сходу. Відтоді мобілізація стала відкритою. 12.06.1941 року розпочалось загальне висунення військ до західного кордону. В 30-кілометровій смузі на західному кордоні в 1 ешелоні було 16 армій, 170 дивізій. Як в 1938 році в боях з японцями, тут були сконцентровані танки, літаки (по 200 штук на аєродромі), які стояли крило до крила і горіли всі разом вранці 22.6.1941 не піднявшись в повітря. Тут бази забезпечення, командні пункти, боєприпаси складені були прямо на грунт, госпіталі, топливо. Концентрація гармат 167 штук на 1 кілометр. Війська в оборону не ставились, розміщувались в лісах в палатках. Наказами командування війська були паралізовані: німецьких літаків, залітаючих на нашу територію не збивать, патрони і снаряди у передових полків забрали, щоб не було випадкової стрільби. На провокації не піддаватись. Велось постійне рекогносцирування німецької сторони командирами наших підрозділів. Воно потрібне не при обороні, а лише при наступі. Прикордонники в другій половині червня 1941 року в деяких місцях виселили жителів з прикордонної смуги, зробили проходи в мінних загородженнях до самих пограничних знаків, розмінували мости, здали кордон Червоній Армії і відійшли з кордону.
Сталін в можливість нападу Гітлера не вірив, бо Німеччина тоді була значно слабшою і відкрити 2 фронт не могла. Не вірив навіть після неодноразової інформації розвідки і застереженні перебіжчиків з німецької сторони. Та Гітлер, воюючи з Англією, знав, що робиться в нього за спиною. Він також перекидав свої війська з країн Європи до німецько-радянського кордону. Не чекаючи нападу, Гітлер змішує всі карти Сталіна і наносить 22.6.1941 року превентивний удар. Червона Армія в перші ж дні війни втратила всю кадрову армію першого ешелону, 20500 танків, 10200 літаків, 105 тисяч гармат і мінометів, 6,3 млн. стрілкової зброї. Використала всього 15% боєприпасів, решту втрачено в початковий період війни. Втрачена була значно промисловість боєприпасів, яка розміщувалась в основному на заводах України й Ленінграду. Стратегічні запаси, що не згоріли в перші дні війни, були з
...Ещё
Сталін в можливість нападу Гітлера не вірив, бо Німеччина тоді була значно слабшою і відкрити 2 фронт не могла. Не вірив навіть після неодноразової інформації розвідки і застереженні перебіжчиків з німецької сторони. Та Гітлер, воюючи з Англією, знав, що робиться в нього за спиною. Він також перекидав свої війська з країн Європи до німецько-радянського кордону. Не чекаючи нападу, Гітлер змішує всі карти Сталіна і наносить 22.6.1941 року превентивний удар. Червона Армія в перші ж дні війни втратила всю кадрову армію першого ешелону, 20500 танків, 10200 літаків, 105 тисяч гармат і мінометів, 6,3 млн. стрілкової зброї. Використала всього 15% боєприпасів, решту втрачено в початковий період війни. Втрачена була значно промисловість боєприпасів, яка розміщувалась в основному на заводах України й Ленінграду. Стратегічні запаси, що не згоріли в перші дні війни, були захвачені німцями й використовувались потім проти нас. Комуністична пропаганда старалась якось оправдувати нашу поразку в перший період війни слабістю Червоної Армії проти німецької. На 22.6.1941 року ми мали в 3 рази більше літаків, в 4 рази більше танків та й інших видів озброєння. По бойовим якостям деякі наші навіть перевищували німецькі. А також по кількості особового складу армії. Та все згоріло там в 30-кілометровій смузі. Командири 1 ешелону не одержали команди на розкриття пакетів. А якби й відкрили, то нічого про оборону не знайшли б, бо там був план наступу. В війська генштаб дав директиву «діять по-бойовому». Відомі дуже рідкі випадки наступу й контрудару наших підрозділів. Та увінчатись успіхом вони й не могли. Управління військами централізованого не було. Вони були деморалізовані і під наступом німецьких танків хаотично відступали. Командири не могли організувати опір й тому, що в них не було карт нашої території. Була зроблена спроба завдать опір 23-26.6.1941 року в районі Дубно, Луцька,Рівно, про що розповідає в своїх мемуарах командир 31 стрілкового корпусу генерал Федунинський. Поклали під гусениці німецьких танків багато і відкотились аж до Новоград–Волинського.
Розбивши на кордоні 1 ешелон Червоної Армії, німці надіялись на бліцкриг. А зустріли підходящий поїздами з внутрішніх регіонів країни 2 стратегічний ешелон. Повне панування німців в повітрі приводило до знищення наших військ ще в дорозі, в розгрузці, на марші, не розвернутими в бойові порядки. Протягом 5 днів червня було відмобілізовано 5,3 млн поповненя в Червону Армію. Механізованих частин було мало, бо згоріли вони на кордоні. Війська погано були підготовлені до протитанкової оборони, була суцільна танкобоязнь. І що вони могли протиставить, як їх, необстріляних, які самі себе берегти не навчились, прямо з військкоматів з одним карабіном на п’ятьох кидали під танки. Там вони й полягли в першому ж бою. А також попали в полон, часто не добравшись до самого фронту. В кожного була своя ситуація. Зоставшиїся в живих після війни дуже не хотіли згадувать про ту ганьбу і ті муки, що прийшлось пережить в полоні.
Якщо
...Ещё
Розбивши на кордоні 1 ешелон Червоної Армії, німці надіялись на бліцкриг. А зустріли підходящий поїздами з внутрішніх регіонів країни 2 стратегічний ешелон. Повне панування німців в повітрі приводило до знищення наших військ ще в дорозі, в розгрузці, на марші, не розвернутими в бойові порядки. Протягом 5 днів червня було відмобілізовано 5,3 млн поповненя в Червону Армію. Механізованих частин було мало, бо згоріли вони на кордоні. Війська погано були підготовлені до протитанкової оборони, була суцільна танкобоязнь. І що вони могли протиставить, як їх, необстріляних, які самі себе берегти не навчились, прямо з військкоматів з одним карабіном на п’ятьох кидали під танки. Там вони й полягли в першому ж бою. А також попали в полон, часто не добравшись до самого фронту. В кожного була своя ситуація. Зоставшиїся в живих після війни дуже не хотіли згадувать про ту ганьбу і ті муки, що прийшлось пережить в полоні.
Якщо уважно передивитись слідуючий перелік, то велика частина пропавших безвісті , загиблих і попавших в полон кулішівців – в перший місяць війни в львівській, волинській та рівненській областях. Память про ті безвинні жертви для нас безмірно гірка. Вони загинули не тільки як герої, а перш за все як мученики. Розгром Червоної Армії влітку 1941 року- то величезна ганьба. В перші місяці війни ми втратили 5,6 млн. вбитими, попавшими в полон і пропавшими безвісті. Не рахуючи поранених, контужених і покалічених. Із-за поспішного відступу 1941 року на окупованих територіях залишилась ще одна армія – 5 млн. військовозобов’язаних, яких не встигли призвати в Червону Армію і оточенців.
І тим більше дивують через 72 роки після тих трагічних подій люди, що вважають Жукова великим полководцем. Що в бій солдати йшли з іменем Сталіна на устах. Чи до Сталіна їм було, коли рядом смерть. І навіть на Україні ще й зараз знаходяться недоумки, які пробують ставить пам’ятники Сталіну. Багато хто зі мною не погодяться, але якби на мене, то на Нюрнбергському процесі окрім керівників гітлерівського режиму судити треба було і їх.
КУЛІШІВЦІ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ І ПРОПАЛИ БЕЗВІСТІ НА ФРОНТАХ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РОКІВ.
1. АВРАМЕНКО ГРИГОРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, ст.сержант, загинув в грудні 1943 року.
2. БОРБЕНЮК ІВАН ОХРІМОВИЧ, 1915 р.н., рядовий, телефоніст, пропав безвісті 22.6.1941 року в районі міста Сокаль Львівської області.
3. ВЛАСЮК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1923 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в селі Боголюбово Луцького р-ну Волинської області.
4. ГЕРАСИМЕНКО МИКОЛА ЯКОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 6 стрілкового полку 10 стрілкової дивізії 1 Українського фронту, загинув 7.7.1944 року біля села Ситне Радивилівського р-ну Рівненської області.
5. ГЕРАСИМЕНКО СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1903 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в березні 1944року.
6. ГОЛЯКА ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ, 19
...Ещё
КУЛІШІВЦІ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ І ПРОПАЛИ БЕЗВІСТІ НА ФРОНТАХ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РОКІВ.
1. АВРАМЕНКО ГРИГОРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, ст.сержант, загинув в грудні 1943 року.
2. БОРБЕНЮК ІВАН ОХРІМОВИЧ, 1915 р.н., рядовий, телефоніст, пропав безвісті 22.6.1941 року в районі міста Сокаль Львівської області.
3. ВЛАСЮК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1923 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в селі Боголюбово Луцького р-ну Волинської області.
4. ГЕРАСИМЕНКО МИКОЛА ЯКОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 6 стрілкового полку 10 стрілкової дивізії 1 Українського фронту, загинув 7.7.1944 року біля села Ситне Радивилівського р-ну Рівненської області.
5. ГЕРАСИМЕНКО СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1903 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в березні 1944року.
6. ГОЛЯКА ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ, 1917 р.н., призваний 23.2.1944 року, загинув в селі Задюша Оршанського р-ну Вітебської області.
7. ГОЛЯКА ГРИГОРІЙ ІЛЬКОВИЧ, 1917 р.н., призваний 5.4.1941 року, п/я№50, до червня 1941 року служив в місті Камянка-Стромило Львівської області, пропав безвісті в червні 1941 року, 1 дітей, 2 онуків.
8. ГОЛЯКА ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ, 1917 р.н., рядовий 172 Павлоградської стрілкової дивізії, призваний в січні 1944 року, загинув 8.3.1944 року в с. Арчишин Млинівського р-ну Львівської області.
9. ГОЛЯКА ПРОКІП ІЛЬКОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 849 стрілкового полку 303 стрілкової дивізії, призваний в жовтні 1944 року, загинув 8.4.1945 року в селі Мархал в Австрії. За тей бій нагороджений медаллю «За відвагу», 4 дітей, 15 онуків.
10. ГОЛЯКА САВА АНТОНОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 524 стрілкового полку 112 стрілкової дивізії, загинув 30.3.1944 року в селі Рамонувка Бродівського р-ну Львівської обл.
11. ГОЛЯКА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ, 1909 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в червні 1944 року.
12. ДАНИЛЬЧУК ФЕДІР КОРНІЙОВИЧ, 1903 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в березні 1944 року.
13. ЖУРБА ВЛАС КОНСТАНТИНОВИЧ, інформація не знайдена.
14. ЖУРБА ІВАН ІЛЬКОВИЧ, 1901 р.н., рядовий, загинув 21.3.1944 року в селі Гастероводське Бродинського р-ну Волинської області.
15. ЖУРБА КОСТЯНТИН ІЛЬКОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 16 механізованої бригади, загинув 29.7.1944 року в с. Повторня Самбірського р-ну Дрогобичської області.
16. ЗАХАРЧЕНКО МИКОЛАІВАНОВИЧ, інформація не знайдена. 17. ЗАХАРЧЕНКО САВА ІВАНОВИЧ, інформація не знайдена.
18. ІЛЬЧЕНКО ВАСИЛЬ ТАРАСОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській області.
19. КАЛЕТИНЕЦЬ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 514 стрілкового полку 13 Армії, п/п 15367, помер від ран в с.Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської області, 5 дітей, 6 онуків.
20. КАРПУК МАКСИМ АППОЛОНОВИЧ, 1915 р.н., призваний в жовтні 1939 року, пропав безвісті в серпні 1941 року.
21. КАРПУК АНДРІЙ МЕЛЕТІЙОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській обл.
22. КАРПУК ІВАН АБРАМОВИЧ, 1919 р.н., рядовий 5 стрілкового полку 3 стрілкової дивізії, загинув в с. Подобедово Карманівського р-ну Смоленської обл.
23. КАРПУК МИКОЛА САВИЧ, 1925 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 13386, пропав безвісті в грудні 1944 року.
24. КАРПУК ОЛЕКСІЙ ПИЛИПОВИЧ, 1922 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в липні 1944 року.
25. КАРПУК ПЕТРО ТИТОВИЧ, 1922 р.н., рядовий 172 стрілкової дивізії, загинув 22.7.1944 року в с.Руда-Бродне Бродівського р-ну Рівненської обл.<
...Ещё
19. КАЛЕТИНЕЦЬ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 514 стрілкового полку 13 Армії, п/п 15367, помер від ран в с.Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської області, 5 дітей, 6 онуків.
20. КАРПУК МАКСИМ АППОЛОНОВИЧ, 1915 р.н., призваний в жовтні 1939 року, пропав безвісті в серпні 1941 року.
21. КАРПУК АНДРІЙ МЕЛЕТІЙОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській обл.
22. КАРПУК ІВАН АБРАМОВИЧ, 1919 р.н., рядовий 5 стрілкового полку 3 стрілкової дивізії, загинув в с. Подобедово Карманівського р-ну Смоленської обл.
23. КАРПУК МИКОЛА САВИЧ, 1925 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 13386, пропав безвісті в грудні 1944 року.
24. КАРПУК ОЛЕКСІЙ ПИЛИПОВИЧ, 1922 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в липні 1944 року.
25. КАРПУК ПЕТРО ТИТОВИЧ, 1922 р.н., рядовий 172 стрілкової дивізії, загинув 22.7.1944 року в с.Руда-Бродне Бродівського р-ну Рівненської обл.
26. КАРПУК ПАВЛО МАРКОВИЧ, 1916 р.н., лейтенант, командир мінометної роти 306 стрілкового полку 109 стрілкової дивізії, призваний в 1937 році, загинув 11.2.1945 року вУгорщині.
27. КАРПУК СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ, 1911 р.н., призваний в червні 1941 року, пропав безвісті в вересні 1941 року, 1 дітей, 5 онуків.
28. КАРПУК ФЕДОТ ФЕДОРОВИЧ, рядовий 121 Гомельської стрілкової дивізії, пропав безвісті 26.2.1944 року в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл.
29. КАТЮХА СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ, інформація не знайдена.
30. КАТЮХА СЕРГІЙТИТОВИЧ, інформація не знайдена.
31. КАТЮХА СТЕПАН ІВАНОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, помічник наводчика ручного кулемета, призваний в січні 1944 року, підірвався на міні біля с. Валиски Варшавського воєводства Польщі.
32. КОВАЛЬЧУК СТЕПАН МУСІЙОВИЧ, 1920 р.н., рядовий, загинув в вересні 1941 року.
33. КОВАЛЬЧУК ПИЛИП ІВАНОВИЧ, 1901 р.н., призваний в січні 1944 року, рядовий 107 стрілкової дивізії, пропав безвісті 14.7.1944 року.
34. КОПАЧ АНДРІЙ ГАВРИЛОВИЧ, 1918 р.н., призваний 10.1.1944 року, рядовий артполку, пропав безвісті в вересні 1944 року.
35. КОПАЧ АРСЕНТІЙ МИКИТОВИЧ, 1922 р.н., сержант зенітно-артилерійського полку, ВЛКСМ, загинув при мінометному обстрілі в с.Тростянець Золочівського р-ну Львівської області.
36. КОПАЧ МАКСИМ МИКИТОВИЧ, 1907 р.н., призваний в 1940 році, пропав безвісті в вересні 1941 року.
37. КОПАЧ МАКСИМ ЄВДОКИМОВИЧ, 1912 р.н., рядовий 283 полку 13 стрілкової дивізії, пропав безвісті 23.10.1941 року.
38. КОПАЧ МЕФОДІЙ МИКИТОВИЧ, 1918 р.н., партизан загону ім..Щорса Шитова, загинув 20.12.1943 року і похований в с. Мачулянка Березненського р-ну Рівненської обл.
39
...Ещё
32. КОВАЛЬЧУК СТЕПАН МУСІЙОВИЧ, 1920 р.н., рядовий, загинув в вересні 1941 року.
33. КОВАЛЬЧУК ПИЛИП ІВАНОВИЧ, 1901 р.н., призваний в січні 1944 року, рядовий 107 стрілкової дивізії, пропав безвісті 14.7.1944 року.
34. КОПАЧ АНДРІЙ ГАВРИЛОВИЧ, 1918 р.н., призваний 10.1.1944 року, рядовий артполку, пропав безвісті в вересні 1944 року.
35. КОПАЧ АРСЕНТІЙ МИКИТОВИЧ, 1922 р.н., сержант зенітно-артилерійського полку, ВЛКСМ, загинув при мінометному обстрілі в с.Тростянець Золочівського р-ну Львівської області.
36. КОПАЧ МАКСИМ МИКИТОВИЧ, 1907 р.н., призваний в 1940 році, пропав безвісті в вересні 1941 року.
37. КОПАЧ МАКСИМ ЄВДОКИМОВИЧ, 1912 р.н., рядовий 283 полку 13 стрілкової дивізії, пропав безвісті 23.10.1941 року.
38. КОПАЧ МЕФОДІЙ МИКИТОВИЧ, 1918 р.н., партизан загону ім..Щорса Шитова, загинув 20.12.1943 року і похований в с. Мачулянка Березненського р-ну Рівненської обл.
39. КУНИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ, інформацію не знайдено.
40. КУНИЦЬКИЙ ІВАН МИРОНОВИЧ, 1913 р.н., рядовий, загинув в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл., 3 дітей, 24 онука.
41. КУНИЦЬКИЙ ІВАН МАКАРОВИЧ, 1913 р.н., пропав безвісті в квітні 1944 року.
42. КУНИЦЬКИЙ ЄВГЕН ЯКОВИЧ, сержант, помер 30.8.1943 року в госпіталі в м. Семйонов Нижегородської області.
43. КУНИЦЬКИЙ ЙОСИП ГАВРИЛОВИЧ, 1898 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 19379-Х, пропав безвісті в липні 1944року.
44. КУНИЦЬКИЙ МИРОН ДАВИДОВИЧ, 1913 р.н., рядовий, бронебійник, призваний 11.1.1944 року, пропав безвісті в квітні 1944 року
45. КУНИЦЬКИЙ СЕМЕН ГАВРИЛОВИЧ, 1903 р.н., призваний в вересні 1941 року Солікамським ГВК Пермської області, загинув при нальоті німецької авіації в січні 1942 року в 3 полку 8 стрілкової дивізії на ст.Кубинка Московської обл.
46. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ, 1918 р.н., служив в Львові, п/я 1, пропав безвісті в 1941 році.
47. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ АППОЛОНОВИЧ, 1914 р.н., рядовий 162 стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
48. ЛЕВЧЕНКО ВОЛОДИМИР КЛИМОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 914 стрілкового полку 246 стрілкової дивізії, призваний 8.1.1944року, поранений і помер від ран 28.3.1944 року в госпіталі в с.Глубочек Тернопільської обл., 4 дітей, 5 онуків.
49. ЛЕВЧЕНКО ЗОТЬ КЛИМОВИЧ, 1913 р.н., призваний в 1938 році, загинув в с. Кошари Понирівського р-ну Курської обл.
50. ЛЕВЧЕНКО КАЛЕНИК ДМИТРОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 25.4.1944 в с. Гастероводське Городецького р-ну Львівської обл.
51. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ,<
...Ещё
46. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ, 1918 р.н., служив в Львові, п/я 1, пропав безвісті в 1941 році.
47. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ АППОЛОНОВИЧ, 1914 р.н., рядовий 162 стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
48. ЛЕВЧЕНКО ВОЛОДИМИР КЛИМОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 914 стрілкового полку 246 стрілкової дивізії, призваний 8.1.1944року, поранений і помер від ран 28.3.1944 року в госпіталі в с.Глубочек Тернопільської обл., 4 дітей, 5 онуків.
49. ЛЕВЧЕНКО ЗОТЬ КЛИМОВИЧ, 1913 р.н., призваний в 1938 році, загинув в с. Кошари Понирівського р-ну Курської обл.
50. ЛЕВЧЕНКО КАЛЕНИК ДМИТРОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 25.4.1944 в с. Гастероводське Городецького р-ну Львівської обл.
51. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ, рядовий 584 стрілкового полку , поранений і помер від ран 23.9.1941 року в м. Павлоград Дніпропетровської області.
52. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО АВГУСТИНОВИЧ, 1913 р.н., рядовий 524 стрілкового полку 1 Українського фронту, п/п 61565, загинув 8.3.1944 року в с.Ворупаєв Млинівського р-ну Рівненської обл.
53. ЛЕВЧЕНКО ПОЛІКАРП ГАВРИЛОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 635 стрілкового полку 143 стрілкової дивізії, призваний 25.3.1944 року, загинув 21.7.1944 року в с. Головно Любомльського р-ну Волинської області.
54. ЛЕВЧЕНКО ПОЛІКАРП СИЛАНТІЙОВИЧ, 1913 р.н., рядовий 46 стрілкової бригади, пропав безвісті 1.1.1942 року в с. Гаврилово Лотошинського р-ну Московської обл.
55. ЛЕВЧЕНКО СЕМЕН ГРИГОРОВИЧ, інформацію не знайдено.
56. ЛЕВЧЕНКО ТИМОФІЙ ДМИТРОВИЧ, 1911 р.н., мол. сержант 112 стрілкової дивізії, загинув 13.6.1944 року в с.Скриганув Берестецького р-ну Львівської обл.
57. ЛЕВЧЕНКО ЯКІВ СТЕПАНОВИЧ, інформація не знайдена.
58. ЛІТВЕНКО ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ, 1908 р.н., призваний в червні 1941 року, пропав безвісті влітку 1941 року.
59. ЛІТВЕНКО ЄВГЕН МИКОАЙОВИЧ, 1900 р.н., призваний 10.1.1944, рядовий 21 механізованої бригади, загинув 21.4.1945 року в с. Ранендорф в пригороді Берліна, похований в Трептовпарку, 4 дітей, 14 онуків.
60. ЛЮБИЧ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 800 стрілкового полку 143 стрілкової дивізії, поранений і помер від ран 29.3.1944 на ст.Рафаловка Рівненської обл.
61. ЛЮБИЧ ДЕНИС ПРОХОРОВИЧ, 1914 р.н., призваний в травні 1940 року, служив в м. Білий Камінь, пропав безвісті влітку 1941 року.
62. МАКСИМЧУК КОСТЯНТИН ГОРДІЙОВИЧ, 1909 р.н., призваний в червні 1941 року, загинув в липні 1941 року при обороні дота в Ємільчинському районі.
63. МАРТИНЕНКО ГРИГОРІЙ КУЗЬМИЧ, ст.сержант, загинув 20.8.1943 року в ст. Небеджаевська Кримського р-ну Краснодарського краю.
64. МАРТИНЕНКО ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 10.3.1944 року в с. Порухань Млинівського р-ну Рівненської обл., 4 дітей, 6 онуків.
65. МАРТИНЕНКО ЗАХАР ДМИТРОВИЧ, 1899 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 21.3.1944 року в с. Гастероводське Бродинського р.ну Волинської обл.
66. МАРТИНЕНКО СЕРГІЙ ТИТОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, призваний в 1944 році, мінометник, загинув 25.1.1945 року в м.Пертув- Куятський, Польща.
67. МАТВІЙЧУК АРСЕНТ
...Ещё
62. МАКСИМЧУК КОСТЯНТИН ГОРДІЙОВИЧ, 1909 р.н., призваний в червні 1941 року, загинув в липні 1941 року при обороні дота в Ємільчинському районі.
63. МАРТИНЕНКО ГРИГОРІЙ КУЗЬМИЧ, ст.сержант, загинув 20.8.1943 року в ст. Небеджаевська Кримського р-ну Краснодарського краю.
64. МАРТИНЕНКО ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 10.3.1944 року в с. Порухань Млинівського р-ну Рівненської обл., 4 дітей, 6 онуків.
65. МАРТИНЕНКО ЗАХАР ДМИТРОВИЧ, 1899 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 21.3.1944 року в с. Гастероводське Бродинського р.ну Волинської обл.
66. МАРТИНЕНКО СЕРГІЙ ТИТОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, призваний в 1944 році, мінометник, загинув 25.1.1945 року в м.Пертув- Куятський, Польща.
67. МАТВІЙЧУК АРСЕНТІЙ ІВАНОВИЧ, 1909 р.н., рядовий, загинув в березні 1944 року.
69. МАТВІЙЧУК МУСІЙ МИХАЙЛОВИЧ, 1895 р.н., загинув 12.4.1944 року в с.Башарівка Червоноармійського р-ну Рівненської обл.
70. МАТВІЙЧУК ПАНАС СЕМЕНОВИЧ, 1910 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 39241, помер від ран в санітарному поїзді евакогоспіталю ЕГ3962.
71. МАТВІЙЧУК ПЕТРО СИДОРОВИЧ, 1904 р.н., рядовий Рыльсько-Коростеньської дивізії, загинув 18.3.1944 року в с. Дубляни Демидівського р-ну Рівненської обл.
72. МАТВІЙЧУК САВА НИЧИПОРОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 6.3.1944 року в с. Смордва Млинівського р-ну Рівненської обл., 5 дітей, 7 онуків.
73. МАТВІЙЧУК СЕМЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл.
74. МАТВІЙЧК СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ, 1913 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в 1944 році.
75. МАТВІЙЧУК СИДІР МИХАЙЛОВИЧ, рядовий 292 стрілкового полку, п/п 45422, загинув 23.3.1944 року в с. Березолука Рожицького р-ну Волинської обл.
76. МЕЛЬНИК АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ, 1921 р.н., призваний в 1940 році, служив в Гродненському р-ні Мінської обл., пропав безвісті в листопаді 1943 року.
77. МЕЛЬНИК ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ, 1919 р.н., призваний в 1944 році, п/п 26746, пропав безвісті в січні 1945 року.
78. МЕЛЬНИК ІВАН ЙОСИПОВИЧ, 1896 р.н., рядовий 106 стрілкової дивізії, загинув в с.Омелянич Луцького р-ну Волинської області.
79. МЕЛЬНИК КОРНІЙ ЯРЕМОВИЧ, інформація не знайдена.
80. МЕЛЬНИК РОДІОН ПАНАСОВИЧ, інформація не знайдена.
81. МЕЛЬНИК УЛЬЯН КЛИМОВИЧ, 1897 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув 20.9.1944 року в с. Файтиська Саноцького повіту Краківської області, Польща.
82. МИХАЙЛЕНКО ВАСИЛЬ АРХИПОВИЧ, 1898 року, загинув 19.4.1944 ро
...Ещё
76. МЕЛЬНИК АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ, 1921 р.н., призваний в 1940 році, служив в Гродненському р-ні Мінської обл., пропав безвісті в листопаді 1943 року.
77. МЕЛЬНИК ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ, 1919 р.н., призваний в 1944 році, п/п 26746, пропав безвісті в січні 1945 року.
78. МЕЛЬНИК ІВАН ЙОСИПОВИЧ, 1896 р.н., рядовий 106 стрілкової дивізії, загинув в с.Омелянич Луцького р-ну Волинської області.
79. МЕЛЬНИК КОРНІЙ ЯРЕМОВИЧ, інформація не знайдена.
80. МЕЛЬНИК РОДІОН ПАНАСОВИЧ, інформація не знайдена.
81. МЕЛЬНИК УЛЬЯН КЛИМОВИЧ, 1897 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув 20.9.1944 року в с. Файтиська Саноцького повіту Краківської області, Польща.
82. МИХАЙЛЕНКО ВАСИЛЬ АРХИПОВИЧ, 1898 року, загинув 19.4.1944 року в с. Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської обл.
83.МОСІЙЧУК АРСЕНТІЙ ТИХОНОВИЧ, інформація не знайдена.
84. МОСІЙЧУК МИКИТА ТИХОНОВИЧ, загинув 29.12.1944 року в с.Будакиєм, Угорщина.
85. ОВСІЙЧУК САВА ГАВРИЛОВИЧ, 1907 р.н., пропав безвісті в грудні 1944 року, 3 дітей, 16 онуків.
86. ОВСІЙЧУК ЯКИМ СЕРГІЙОВИЧ, 1907 р.н., лейтенант, командир кулеметного взводу, ВКП(б), загинув 24.7.1944 року в с. Любомль Ковельського р-ну Волинської обл. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.
87. ОМЕЛЬЧЕНКО ІЛЛЯ ВАСИЛЬОВИЧ, рядовий 747 стрілкового полку, призваний в 1944 році, загинув 30.3.1944 року в м.Дубно Рівненської обл.
88. ОСТАПЧУК ЄВГЕН НИКАНОРОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 162 стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
89. ОСТАПЧУК КІНДРАТ АНДРІЙОВИЧ, 1900 р.н., призваний 8.1.1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в листопаді 1944 року.
Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Комментарии 60
памяті Герасименка Миколи Яковича,
рядового 6 стрілкового полку
10 стрілкової дивізії 1Українського фронту.
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей...
ВІД АВТОРА.
Мій батько Микола Якович загинув 7.07.1944 року. Було мені 1,5 року і все життя його недоставало. Бачив його лише на фото і було відомо, що пропав безвісті. Незнання того, коли і де це трапилось, все життя мене пригнічувало. Школярем старався розпитати кулішівців, повернувшихся з війни, про ті трагічні події, та не дуже вони хотіли ділитися своїми спогадами. Але інколи все-таки проривалось. І ніхто тоді не записав спогадів фронтовиків і солдатських вдів.
Вісім років тому 62 дні карбував на гранітних плитах, куплених моїми синами, прізвища, імена та по-батькові кулішівців, загиблих і пропавших безвісті на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945
...Ещёроків. Привіз і встановив їх біля братської могили в центрі села взамін плит, зроблених з мармурової крошки, які висипались і прочитати прізвища було вже важко. Тоді й вирішив написати про земляків, які були учасниками бойових дій.
ВІД АВТОРА.
Мій батько Микола Якович загинув 7.07.1944 року. Було мені 1,5 року і все життя його недоставало. Бачив його лише на фото і було відомо, що пропав безвісті. Незнання того, коли і де це трапилось, все життя мене пригнічувало. Школярем старався розпитати кулішівців, повернувшихся з війни, про ті трагічні події, та не дуже вони хотіли ділитися своїми спогадами. Але інколи все-таки проривалось. І ніхто тоді не записав спогадів фронтовиків і солдатських вдів.
Вісім років тому 62 дні карбував на гранітних плитах, куплених моїми синами, прізвища, імена та по-батькові кулішівців, загиблих і пропавших безвісті на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941-1945
років. Привіз і встановив їх біля братської могили в центрі села взамін плит, зроблених з мармурової крошки, які висипались і прочитати прізвища було вже важко. Тоді й вирішив написати про земляків, які були учасниками бойових дій.
Вже немає жодного з них, відходять і їх діти. Нажаль, і до нашого сорому, так мало зберіглося на зараз інформації про них. Цією книгою стараюсь зберегти пам'ять про них для майбутніх поколінь. Редагування і видання книги розпочинаються напередодні ювілейної дати - 70-річчя визволення Ємільчинщини від німецько-фашистських загарбників 2.01.2014 року. Кожен має право на свій погляд на написане. Я ж не хочу нікого прославляти чи хаяти, а стараюсь лише зафіксувати низку об’єктивних фактів і подій без прикрас і без пафосу, показуючи кулішівців як людей, які так хотіли жити, та загинули чи були поранені і покалічені.
Активний пошук інформації вівся в Кулішах з спогадів кулішівців старшого покоління, зберігшихся документів тієї пори, фотографій фронтовиків. З сайтів ОБД МЕМОРИАЛ, ПОДВИГ НАРОДА Центрального Архіву Міністерства Оборони Російської Федерації, м. Подольськ Московської області. З матеріалів музею народознавства Кулішівської школи, та Ємільчинського краєзнавчого музею. З мемуарних спогадів учасників тих подій - військових командирів і солдат. Про своїх предків-фронтовиків люб’язно надавали інформацію їх нащадки – учасники інтернетгрупи КУЛІШІВЦІ на сайті ОДНОКЛАСНИКИ.РУ. Дякую всім-всім небайдужим, хто допомагав по крихтах збирати. Враховуючи побажання деяких учасників групи КУЛІШІВЦІ, частково книга буде розміщуватись в темі групи.
Особлива подяка моїм синам Віктору і Олександру, старшим внукам Владиславу і Максиму, першим читачам і рецензентам книги ще під час написання і берущим на себе організаційну, технічну і фінансову допомогу в виданні книги.
КУЛІШІ
На українському Поліссі в Ємільчинському районі Житомирської області вздовж річки Уборть розтягнулось чудове село Куліші – моя маленька батьківщина. Воно має в основному 1 вулицю довжиною в 5 км. В деяких місцях є розширення в 2-3 вулиці. В селі близько 300 домогосподарств, проживають біля 1000 мешканців. Райцентр Ємільчине за 8 км, найближча зупиночна платформа залізниці за 7 км. Через село проходить автомобільна траса Ємільчине-Житомир. Вулиці села в основному заасфальтовані. Село газифіковане, хоч і не повністю. Відносяться Куліші до 4 зони постраждалих від аварії на Чернобильській АЕС. Куліші мають повністю інфраструктуру : будинок культури, загальноосвітня школа 1-3 ступеня на 180 учнів з актовим і спортивним залами, їдальнею, бібліотекою, комп’ютерним класом і т.д, медпункт, сільська бібліотека, церква Кузьми і Дем’яна, відділення
<p...Ещёзв’язку, стадіон, розвинута торгівельна сітка.
КУЛІШІ
На українському Поліссі в Ємільчинському районі Житомирської області вздовж річки Уборть розтягнулось чудове село Куліші – моя маленька батьківщина. Воно має в основному 1 вулицю довжиною в 5 км. В деяких місцях є розширення в 2-3 вулиці. В селі близько 300 домогосподарств, проживають біля 1000 мешканців. Райцентр Ємільчине за 8 км, найближча зупиночна платформа залізниці за 7 км. Через село проходить автомобільна траса Ємільчине-Житомир. Вулиці села в основному заасфальтовані. Село газифіковане, хоч і не повністю. Відносяться Куліші до 4 зони постраждалих від аварії на Чернобильській АЕС. Куліші мають повністю інфраструктуру : будинок культури, загальноосвітня школа 1-3 ступеня на 180 учнів з актовим і спортивним залами, їдальнею, бібліотекою, комп’ютерним класом і т.д, медпункт, сільська бібліотека, церква Кузьми і Дем’яна, відділення
зв’язку, стадіон, розвинута торгівельна сітка.
Працелюбні, доброзичливі люди. Чудоваприрода, вологий клімат. Поверхня села рівнинна з невеликим нахилом, що характерно для Полісся. Розмовна мова нечиста українська з суржиком російських
та білоруських слів.
Якщо піти в глибини віків, то майже всі ми маємо глибинні корені в селянстві. Наше село, як і тисячі інших, з наступом ночі занурювалось в вікову млу. Як 100, 200, 300 років назад. Своїх пращурів ми знаємо і можемо назвати не далі дідусів і бабусь.Час поніс їх в вічність. Інколи хочеться всіх своїх близьких предків уявить за одним довгим сімейним
столом. Потемнілі ікони побачили б сидячих на лавках селян. Бородаті чоловіки в полотняних сорочках з заскорузлими долонями вічних трудівників, добрі і покірні очі їх дружин, які старіли в 40 років, народжуючи прямо на межі. Багато світлоголових дітей, з яких з
дитинства виходила лише половина. Обов’язково за столом сиділи б 1-2 старих з «Георгієм», які пройшли японську, німецьку війни.
Общинна мораль, перш за все шануюча православіє, працю, сім’ю, батьківщину, керувала цими неграмотними людьми. Від них збереглося в декого з нас селянського: щирість в праці, ощадливість, довірливість, готовність прийти на допомогу односельчанину всією громадою.
В 1917 році поміщика Рудольфа Едуардовича Штейнгауера прогнали і
конфіскували його 4 вітряних млини, паровий млин, гончарню,будинок. В ньому до 1980 року була школа і ми її називали «Червона», бо металева покрівля була покрашена в червоний колір. З протилежної сторони традиційно в ньому була квартира директора школи.
Працювали селяни одноосібно кожен на своїй землі. В 1921 році був створений комітет неімущих селян «комбед». В 1930 році під керівництвом комуністів Чумаченка і Дубініна в Кулішах примусово-добровільно було створено 4 колгоспи і почалася боротьба з куркулями. (В 1937 році колгоспи об’єднали в два: ім.Шевченка на філії і «Червона Зірка» в центрі. В 1950 році вони були об’єднані в один ім.Шевченка.) Під час столипінської земельної реформи 29 селян вийшли з своїми наділами з общини і поселились на хуторах, де збудували хати та господарські будівлі. Господарю
...ЕщёВ 1917 році поміщика Рудольфа Едуардовича Штейнгауера прогнали і
конфіскували його 4 вітряних млини, паровий млин, гончарню,будинок. В ньому до 1980 року була школа і ми її називали «Червона», бо металева покрівля була покрашена в червоний колір. З протилежної сторони традиційно в ньому була квартира директора школи.
Працювали селяни одноосібно кожен на своїй землі. В 1921 році був створений комітет неімущих селян «комбед». В 1930 році під керівництвом комуністів Чумаченка і Дубініна в Кулішах примусово-добровільно було створено 4 колгоспи і почалася боротьба з куркулями. (В 1937 році колгоспи об’єднали в два: ім.Шевченка на філії і «Червона Зірка» в центрі. В 1950 році вони були об’єднані в один ім.Шевченка.) Під час столипінської земельної реформи 29 селян вийшли з своїми наділами з общини і поселились на хуторах, де збудували хати та господарські будівлі. Господарювали одноосібно, найманих працівників не мали, обходились своїми сім'ями.В сім'ях було багато дітей, які в кращому випадку закінчували 3 класи і всім в господарстві знаходилась робота. Всіх, поселених на хуторах, зарахували в куркулі. Майно, худобу забрали в колгосп, на хуторах
хати їх обгорали і заборонили виходити з хати. В Житомирському обласному архіві є постанова Коростенського земвідділу, згідно якої вони всі виселялись за межі району. Вказано скільки в кого землі і підстава для виселення – не згоден з колективізацією. Серед них мої дід та бабуся, які висилались в Малинський район Житомирської області і мій батько Микола Якович, який висилався в Лугинський р-н тієї ж області . Підстава –мав млина і 4 гектари землі. Пізніше
примусили хати на хуторах розібрать і перевезти в село.
Цей бандитський терор вівся за покликом партійно-радянського режиму, але конкретно виконавцями були кулішівці, яким при розкуркуленні щось перепадало. Пострадали найбільш хазяйновиті,умілі, прижимисті, працелюбні. Комбедівці шакалами накидались на їх майно і звали їх куркулями, вони ж себе звали
господарями. Природньо, що господарі насторожено відносились до радянської влади. Була підірвана заповзятливість селян, продуктивність праці в колгоспі була нижче ніж в індивідуальному господарстві. Щоб не здавати худобу в колгосп – вівся масовий забій худоби, скоротилися площі посіву. На Поліссі в 1932 році було дуже мокре і холодне літо,неврожай. Щоб було за що закупляти за кордоном обладнання для індустріалізації, радянська влада вигрібала в колгоспі і в людей останні продукти. Наступив голод 1932-1933 року. Був він не такий жорстокий як в центральному, східному і південному регіонах країни, але випадків смерті кулішівців з голоду було багато. Моя мати розказувала, що після вислання батька ті пяндалиги з червоним прапором і червоними носами забрали останнє – схований на печі горщик з просом. І вона з двохрічним сином опухла від голоду. Вижила тільки тому, що сестра з Серід забрала їх і спасла.
Тоді ж був виданий закон « про пять колосків». Згідно його за зірвані на колгоспному полі колоски, чи крадіжку іншого чогось в колгоспі, присуджували 10 років тюрми. В колгоспах був введений мінімум трудоднів і за невиконання його - 10 років тюрми чи заслання. Я
особисто бачив в 1948 чи 1949 році, як з колгоспних зборів в сільському клубі вивели під озброєною охороною двох жінок, посадили в автомашину і повезли на заслання за невиробіток річного мінімуму трудоднів.
В колгоспах в більшості була ручна виснажлива праця, «допомагала» обробляти землю тракторами створена Ємільчинська МТС. Але за свої «послуги» потім вигрібала з колгоспу останнє, залишаючи людям буквально крихти. В колгоспі люди були відокремлені від землі, від результатів своєї праці. Колгоспники були залякані сатрапами НКВД і в передвоєнний період, коли нутром своїм вони відчували наближення війни, їми оволоділи байдужість, глухе невдо
...ЕщёТоді ж був виданий закон « про пять колосків». Згідно його за зірвані на колгоспному полі колоски, чи крадіжку іншого чогось в колгоспі, присуджували 10 років тюрми. В колгоспах був введений мінімум трудоднів і за невиконання його - 10 років тюрми чи заслання. Я
особисто бачив в 1948 чи 1949 році, як з колгоспних зборів в сільському клубі вивели під озброєною охороною двох жінок, посадили в автомашину і повезли на заслання за невиробіток річного мінімуму трудоднів.
В колгоспах в більшості була ручна виснажлива праця, «допомагала» обробляти землю тракторами створена Ємільчинська МТС. Але за свої «послуги» потім вигрібала з колгоспу останнє, залишаючи людям буквально крихти. В колгоспі люди були відокремлені від землі, від результатів своєї праці. Колгоспники були залякані сатрапами НКВД і в передвоєнний період, коли нутром своїм вони відчували наближення війни, їми оволоділи байдужість, глухе невдоволення, гнів, обурення і скорбота. І ніякого виходу з тієї біди малограмотні кулішівці з 2-3 класами церковно- приходської школи не мали.
ПЕРЕД ВІЙНОЮ.
А тим часом на кордонах країни йшли бойові дії. Досить легкою була перемога СРСР над японськими військами в монгольських степах на Халхін-Голі в 1938 році. Японська армія по рівню стійкості, дисципліни,
відваги в бою, самопожертви не знала собі рівних. Командарм Жуков стягнув таємно до самого переднього краю всі війська, боєприпаси, бази забезпечення, госпіталі, паливо, командні пункти, запасні частини до танків і літаків. Для збереження таємності заборонив користуватись радіозв’язком. Розстрілами підлеглих командирів за щонайменші невиконаня доручень добився жорсткої дисципліни. І нищівним наступальним ударом розбив японців.
Ще не пройшло витверезіння від трагічних наслідків війни з фінами в 1940 році. Війська НКВД створили провокацію на радянсько-фінському кордоні і Червона Армія ввійшла на територію Фінляндії. Фіни, викори
...ЕщёПЕРЕД ВІЙНОЮ.
А тим часом на кордонах країни йшли бойові дії. Досить легкою була перемога СРСР над японськими військами в монгольських степах на Халхін-Голі в 1938 році. Японська армія по рівню стійкості, дисципліни,
відваги в бою, самопожертви не знала собі рівних. Командарм Жуков стягнув таємно до самого переднього краю всі війська, боєприпаси, бази забезпечення, госпіталі, паливо, командні пункти, запасні частини до танків і літаків. Для збереження таємності заборонив користуватись радіозв’язком. Розстрілами підлеглих командирів за щонайменші невиконаня доручень добився жорсткої дисципліни. І нищівним наступальним ударом розбив японців.
Ще не пройшло витверезіння від трагічних наслідків війни з фінами в 1940 році. Війська НКВД створили провокацію на радянсько-фінському кордоні і Червона Армія ввійшла на територію Фінляндії. Фіни, використовуючи лінію оборони Манергейма і, головне, патріотичність всього народу, завдали нищівної поразки Червоній Армії. Декілька кулішівців приймали участь в тих бойових діях і після війни розказували, як фінські снайпери заставляли їх годинами, лежачих на снігу на
30-градусному морозі, замерзати.
Комуністична пропаганда вбивала в голови людей, що фіни і японці були агресорами, хоч фактично було навпаки. Всі вірили
в силу Червоної Армії і її керівника Клима Ворошилова. А також, що в разі нападу на нас, ми будемо бити ворога на чужій території і що своєї землі «й вершка не віддамо». Що кордони наші завжди на замку.
В житті Кулішів були різні періоди ще зчасів татаро-монгольської навали, але самим трагічним була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. За офіційними даними 339 кулішівців проливали кров на фронтах ВВв, в партизанських загонах Шитова, Малікова, Пархоменка. 136 загинули і пропали безвісті в тій великій бойні. А
скільки поранено, контужено, покалічено – не злічити. За офіційними даними 217 молодих кулішівців німці вивезли на примусові роботи в Німеччину. 75 з них в село вже не повернулись. Скільки горя зазнали кулішівці під час німецької окупації. Скільки горя зазнали солдатські вдови, які ростили нас, напівсиріт в важкий післявоєнний час. Скільки мук перенесли кулішівці в надзвичайно важкі післявоєнні роки на рабській, фактично безоплатній роботі за порожні колгоспні трудодні.
Комуністична
...Ещёпропаганда ще й багато років після війни товкмачила, що ми не були готові до війни. Що німецька армія була набагато сильніша і віроломно, несподівано напала на нас. Головне що всі, від простих селян до командармів, відчували що бути війні, а напала несподівано. Я теж жертва тієї пропаганди, я теж колись свято вірив в це. І мені років з 30 тому в Брестській фортеці гід вішав локшину на вуха, розказуючи, що командний склад гарнізону був в відпустці в кримських санаторіях, техніка була на технічному обслуговуванні напіврозібрана. Тому сталася така трагедія. А в моїй голові десятиліттями не вкладувалось : як це
так, що несподівано? Що мільйони безневинних протягом декількох днів полягли на західному кордоні і потім голодні воїни босоніж, з карабіном без патронів, якось відбиваючись від німецької танкової армади, добігли аж до самої Волги? Апологети комуністичної пропаганди до цих пір не кажуть правди про дійсні причини і винуватців тієї ганьби. А на тих,
Комуністична
пропаганда ще й багато років після війни товкмачила, що ми не були готові до війни. Що німецька армія була набагато сильніша і віроломно, несподівано напала на нас. Головне що всі, від простих селян до командармів, відчували що бути війні, а напала несподівано. Я теж жертва тієї пропаганди, я теж колись свято вірив в це. І мені років з 30 тому в Брестській фортеці гід вішав локшину на вуха, розказуючи, що командний склад гарнізону був в відпустці в кримських санаторіях, техніка була на технічному обслуговуванні напіврозібрана. Тому сталася така трагедія. А в моїй голові десятиліттями не вкладувалось : як це
так, що несподівано? Що мільйони безневинних протягом декількох днів полягли на західному кордоні і потім голодні воїни босоніж, з карабіном без патронів, якось відбиваючись від німецької танкової армади, добігли аж до самої Волги? Апологети комуністичної пропаганди до цих пір не кажуть правди про дійсні причини і винуватців тієї ганьби. А на тих, хто висвітлює правду про ті події, кидаються як шакали.
Генеральний Секретар ЦК ВКП(б) Сталін, нарком оборони Червоної Армії Шапошников, начальник генштабу Червоної Армії Жуков були засліплені шизофренічною ідеєю Леніна про світову революцію. Вони
заявляли, що для того, щоб перемога революції в СРСР стала остаточною і безповоротною, треба добитись перемоги революції в всіх,чи хоч в декількох країнах капіталу. Що світова революція трапиться тільки в результаті світової війни. Вона для них була не катастрофою, не лихом, а цілком бажаною історичною неминучістю. Для розкручування тієї бредової ідеї в Москві був створений виконком Комінтерну - штаб
світової революції.
Версальським договором по результатам першої світової війни Німеччині заборонялось мати підводні човни, важку артилерію, бомбардировочну авіацію, танкові війська. Також була анексована частина спірних колишніх територій Німеччини на користь сусідніх країн- Польщі, Франції. Та Гітлер, прийшовши в 1933 році до влади, пообіцяв німцям взяти реванш і повернути їх в кордони Німеччини. І СРСР в цьому йому допомагав. Оскільки в Німеччині заборонялось вести підготовку до агресивної війни, то:
-німецькі танкісти вчились в Казані,
-льотчики в Липецьку,
-артилеристи і хіміки в Саратові,
експерименти німці проводили на радянських полігонах.
До самого початку війни СРСР поставляв Німеччині зерно, нафту, ліс, кокс, руду, кольорові метали і іншу сировину. Взамін одержував від
Німеччини устаткування, технології. Набираючи силу, Німеччина підкорювала різними методами ( частіше всього агресією, шантажом ) європейські країни. Для Сталіна і його кліки Гітлер був як КРИГОЛАМ РЕВОЛЮЦІЇ. Сталін підштовхував Гітлера до війни в Європі. Щоб
оголосить потім визвольну війну, напасти на Гітлера і звільнить Європу від капіталістичного рабства. Через Комінтерн організувати там революції і приєднати європейські соціалістичні республіки до складу СРСР.
23.8.1939 року між СРСР і Німеччиною була підписана угода « Про ненапад», так званий
...Ещё-німецькі танкісти вчились в Казані,
-льотчики в Липецьку,
-артилеристи і хіміки в Саратові,
експерименти німці проводили на радянських полігонах.
До самого початку війни СРСР поставляв Німеччині зерно, нафту, ліс, кокс, руду, кольорові метали і іншу сировину. Взамін одержував від
Німеччини устаткування, технології. Набираючи силу, Німеччина підкорювала різними методами ( частіше всього агресією, шантажом ) європейські країни. Для Сталіна і його кліки Гітлер був як КРИГОЛАМ РЕВОЛЮЦІЇ. Сталін підштовхував Гітлера до війни в Європі. Щоб
оголосить потім визвольну війну, напасти на Гітлера і звільнить Європу від капіталістичного рабства. Через Комінтерн організувати там революції і приєднати європейські соціалістичні республіки до складу СРСР.
23.8.1939 року між СРСР і Німеччиною була підписана угода « Про ненапад», так званий пакт Молотова-Ріббентропа з тайним до нього протоколом. Ним Сталін гарантував Гітлеру свободу дій в Європі. Гітлер своїми діями дав Сталіну моральне право в любий момент оголосить себе Визволителем Європи. В своєму виступі на таємній зустрічі з випускниками військових академій в Кремлі Сталін 5.05.1941 року
заявив, що народи Європи хочуть миру і з надією дивляться на Червону Армію. Без Сталіна Гітлера не було б. Сталін ростив Гітлера, як селянин в городі картоплю. Якби Сталін не давав Гітлеру сировину, той не піднявся б. Якби Сталін в 1939році захистив Польщу - війни б не було.
Наявність таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа кремлівські керівники заперечували 50 років і лише Генеральний Секретар ЦК КПРС Горбачов в 1989 році під тиском неспростовних
доказів вимушений був признати його як факт. Згідно його Сталін одержав фактично згоду від Гітлера на окупацію Литви, Латвії і Естонії, ввід Червоної Армії в Бесарабію та Буковину. А також Німеччина і СРСР розділили Польщу. 1.9.1939 року Німеччина створила провокацію на німецько-польському кордоні і напала на Польщу. Ця дата вважається початком другої світової війни. Сталін підождав до 19.9.1939 року, щоб можна було звалить на Гітлера вину за агресію протии Польщі. Червона Армія ввела війска в західні області України і Білорусії, що відійшли від нас по Брестському миру 1918 року. Мотивацією вводу було звільнення споконвічно наших земель. Тепер між двома агресорами спільний радянсько-німецький кордон.
</s
...ЕщёНаявність таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа кремлівські керівники заперечували 50 років і лише Генеральний Секретар ЦК КПРС Горбачов в 1989 році під тиском неспростовних
доказів вимушений був признати його як факт. Згідно його Сталін одержав фактично згоду від Гітлера на окупацію Литви, Латвії і Естонії, ввід Червоної Армії в Бесарабію та Буковину. А також Німеччина і СРСР розділили Польщу. 1.9.1939 року Німеччина створила провокацію на німецько-польському кордоні і напала на Польщу. Ця дата вважається початком другої світової війни. Сталін підождав до 19.9.1939 року, щоб можна було звалить на Гітлера вину за агресію протии Польщі. Червона Армія ввела війска в західні області України і Білорусії, що відійшли від нас по Брестському миру 1918 року. Мотивацією вводу було звільнення споконвічно наших земель. Тепер між двома агресорами спільний радянсько-німецький кордон.
В генштабі Червоної Армії розробляється план нападу на Німеччину і захват Європи під кодовою назвою «Гроза». Кожному корпусу, дивізії, полку був генштабом Червоної Армії розроблений план дій в наступальній операції. Пакет з планом знаходився в сейфі командира
підрозділу. Розкрити його можна було тільки по особливому сигналу. Командири не знали що в пакеті. Розкриття до сигналу-розстріл. Що-що, а кати з НКВД це забезпечать. По всьому західному кордону від Чорного моря до Льодовитого океану в прикордонній смузі в 30 км створюються такі ударні кулаки в 30х30 км. для наступальної операції, як при боротьбі з японцями. На Україні на Львівському виступі та на кордоні з Румунією, щоб відрізати Гітлера від румунської нафти.
Оборона не готовилась і навіть теоретично не передбачалась. В 1932-1939 роках була збудована система дуже серйозних укріплень вздовж західного кордону на деякій відстані від нього. Називалась вона Лінія Сталіна. Це 13 укріпрайонів( УР), в яких було багато дотів ( довгочасових огнєвих точок), забезпечених зброєю, боєприпасами, та всім необхідним для оборони. Багато їх навкруг Києва. В нашій місцевості це Коростенський УР та опорний пункт Ємільчинського
...Ещёбатальйону Коростенського УР. Декілька дотів розміщені і на кулішівській землі біля кордону з Середами. Будували їх з залізобетону для захисту райцентра Ємільчине. Витрачено на всіх море народних грошей. Коли кордон в 1939 році перемістився на захід, Лінія Сталіна втратила своє значення як плацдарм для дальнішої агресії. Їх гарнізони розформували, зброю, устаткування здали на склади, деякі засипали землею. При наступі німців влітку 1941 року доти толко
Оборона не готовилась і навіть теоретично не передбачалась. В 1932-1939 роках була збудована система дуже серйозних укріплень вздовж західного кордону на деякій відстані від нього. Називалась вона Лінія Сталіна. Це 13 укріпрайонів( УР), в яких було багато дотів ( довгочасових огнєвих точок), забезпечених зброєю, боєприпасами, та всім необхідним для оборони. Багато їх навкруг Києва. В нашій місцевості це Коростенський УР та опорний пункт Ємільчинського
батальйону Коростенського УР. Декілька дотів розміщені і на кулішівській землі біля кордону з Середами. Будували їх з залізобетону для захисту райцентра Ємільчине. Витрачено на всіх море народних грошей. Коли кордон в 1939 році перемістився на захід, Лінія Сталіна втратила своє значення як плацдарм для дальнішої агресії. Їх гарнізони розформували, зброю, устаткування здали на склади, деякі засипали землею. При наступі німців влітку 1941 року доти толком не були підготовлені до бойових дій і від них не було серйозного спротиву
наступаючому ворогу. Німці старались їх обходити і йти своїм головним ударом. З блокованих німцями дотів пізніше наші бійці попадали прямо в полон. Частина дотів була підірвана відступаючими, деякі знищені під час боїв, деякі знищені під час окупації, багато стоять цілісінькими і зараз. В одному з них на околиці смт Ємільчине в напрямку Підлубів зараз філія Ємільчинського краєзнавчого музею. На новому
радянсько-німецькому кордоні планували, а в деяких місцях навіть розпочали будувать нові укріплення. Їх називали Лінія Молотова. Та то була лише демонстрація, щоб ввести в оману німців, що готується оборона. Вроді вони вже зовсім дурні. Якби наше командування керувалось здоровим глуздом, а не шизофренічною ідеєю Леніна про світову революкію і світову війну, то вони почали б укріплять спільний кордон, створювати другу лінію оборони, третю…пяту. Про оборону вони зовсім не думали, до неї не готовились. Війська на навчаннях для оборони не тренувались, планів спротиву агресії не мали.
ПОЧАТОК ВІЙНИ.
З 1939 року розпочалась в СРСР тайна мобілізація. На західному кордоні концентрувались війська, які перекидались з внутрішніх військових округів, що не мали спільних кордонів з іншими країнами. А на їх місці створювались нові армії, корпуси, дивізії, що комплектувались з призваних під маркою військових навчань. Замість чоловіків на підприємствах до станків ставили підлітків 14-16 років. Щоб більше їх залучати, був прийнятий закон про оплату ( як на той час, зовсім не малу) за навчання в старших класах і вузах. Розрахунок був на те, що не буде можливості платити, після 7 класів молодь піде в ПТУ і замінить чоловіків біля станка.
...ЕщёБув введений закон про загальний військовий обов’язок. Призивать почали не з 21 року, а з 18. Робочий день був збільшений до 12 годин. В країні був р
ПОЧАТОК ВІЙНИ.
З 1939 року розпочалась в СРСР тайна мобілізація. На західному кордоні концентрувались війська, які перекидались з внутрішніх військових округів, що не мали спільних кордонів з іншими країнами. А на їх місці створювались нові армії, корпуси, дивізії, що комплектувались з призваних під маркою військових навчань. Замість чоловіків на підприємствах до станків ставили підлітків 14-16 років. Щоб більше їх залучати, був прийнятий закон про оплату ( як на той час, зовсім не малу) за навчання в старших класах і вузах. Розрахунок був на те, що не буде можливості платити, після 7 класів молодь піде в ПТУ і замінить чоловіків біля станка.
Був введений закон про загальний військовий обов’язок. Призивать почали не з 21 року, а з 18. Робочий день був збільшений до 12 годин. В країні був рух: «Жінки на трактор». В донецькій, на той час сталінській, області ініціатором руху стала бригадир жіночої тракторної бригади Паша Ангеліна. Звільнені жінками з тракторів чоловіки призвані в армію.
Німецька розвідка на той час була дуже сильною. І не замітить такої підготовки не могла. Гітлер вів війну з Францією і Англією. Війна на
два фронти була б для нього, і стала пізніше, самовбивством. Та в 1940 році він затвердив план нападу на СРСР під кодовою назвою "БАРБАРОССА".
13.05.1941 року СРСР підписав з Японією угоду про нейтралітет, що зменшило загрозу нападу на СРСР зі сходу. Відтоді мобілізація стала відкритою. 12.06.1941 року розпочалось загальне висунення військ до західного кордону. В 30-кілометровій смузі на західному кордоні в 1
ешелоні було 16 армій, 170 дивізій. Як в 1938 році в боях з японцями, тут були сконцентровані танки, літаки (по 200 штук на аєродромі), які стояли крило до крила і горіли всі разом вранці 22.6.1941 не піднявшись в повітря. Тут бази забезпечення, командні пункти, боєприпаси складені були прямо на грунт, госпіталі, топливо. Концентрація гармат 167 штук на 1 кілометр. Війська в оборону не ставились, розміщувались в лісах в палатках. Наказами командування війська були паралізовані:
німецьких літаків, залітаючих на нашу територію не збивать, патрони і
снаряди у передових полків забрали, щоб не було випадкової стрільби. На провокації не піддаватись. Велось постійне рекогносцирування німецької сторони командирами наших підрозділів. Воно потрібне не
при обороні, а лише при наступі. Прикордонники в другій половині червня 1941 року в деяких місцях виселили жителів з прикордонної смуги, зробили проходи в мінних загородженнях до самих пограничних знаків, розмінували мости, здали кордон Червоній Армії і відійшли
з кордону.
Сталін в можливість нападу Гітлера не вірив, бо Німеччина тоді була значно слабшою і відкрити 2 фронт не могла. Не вірив навіть після неодноразової інформації розвідки і застереженні перебіжчиків з німецької сторони. Та Гітлер, воюючи з Англією, знав, що робиться в нього за спиною. Він також перекидав свої війська з країн Європи до німецько-радянського кордону. Не чекаючи нападу, Гітлер змішує всі карти Сталіна і наносить 22.6.1941 року превентивний удар.
...ЕщёЧервона Армія в перші ж дні війни втратила всю кадрову армію першого ешелону, 20500 танків, 10200 літаків, 105 тисяч гармат і мінометів, 6,3 млн. стрілкової зброї. Використала всього 15% боєприпасів, решту втрачено в початковий період війни. Втрачена
була значно промисловість боєприпасів, яка розміщувалась в основному на заводах України й Ленінграду. Стратегічні запаси, що не згоріли в перші дні війни, були з
Сталін в можливість нападу Гітлера не вірив, бо Німеччина тоді була значно слабшою і відкрити 2 фронт не могла. Не вірив навіть після неодноразової інформації розвідки і застереженні перебіжчиків з німецької сторони. Та Гітлер, воюючи з Англією, знав, що робиться в нього за спиною. Він також перекидав свої війська з країн Європи до німецько-радянського кордону. Не чекаючи нападу, Гітлер змішує всі карти Сталіна і наносить 22.6.1941 року превентивний удар.
Червона Армія в перші ж дні війни втратила всю кадрову армію першого ешелону, 20500 танків, 10200 літаків, 105 тисяч гармат і мінометів, 6,3 млн. стрілкової зброї. Використала всього 15% боєприпасів, решту втрачено в початковий період війни. Втрачена
була значно промисловість боєприпасів, яка розміщувалась в основному на заводах України й Ленінграду. Стратегічні запаси, що не згоріли в перші дні війни, були захвачені німцями й використовувались
потім проти нас. Комуністична пропаганда старалась якось оправдувати нашу поразку в перший період війни слабістю Червоної Армії проти німецької. На 22.6.1941 року ми мали в 3 рази більше літаків, в 4 рази більше танків та й інших видів озброєння. По бойовим якостям деякі наші навіть перевищували німецькі. А також по кількості особового складу армії. Та все згоріло там в 30-кілометровій смузі. Командири 1 ешелону не одержали команди на розкриття пакетів. А якби й відкрили, то нічого про оборону не знайшли б, бо там був план наступу. В
війська генштаб дав директиву «діять по-бойовому». Відомі дуже рідкі випадки наступу й контрудару наших підрозділів. Та увінчатись успіхом вони й не могли. Управління військами централізованого не було. Вони були деморалізовані і під наступом німецьких танків хаотично відступали. Командири не могли організувати опір й тому, що в них не було карт нашої території. Була зроблена спроба завдать опір 23-26.6.1941 року в районі Дубно, Луцька,Рівно, про що розповідає
в своїх мемуарах командир 31 стрілкового корпусу генерал Федунинський. Поклали під гусениці німецьких танків багато і відкотились аж до Новоград–Волинського.
Розбивши на кордоні 1 ешелон Червоної Армії, німці надіялись на бліцкриг. А зустріли підходящий поїздами з внутрішніх регіонів країни 2 стратегічний ешелон. Повне панування німців в повітрі приводило до знищення наших військ ще в дорозі, в розгрузці, на марші, не розвернутими в бойові порядки. Протягом 5 днів червня було відмобілізовано 5,3 млн поповненя в Червону Армію. Механізованих частин було мало, бо згоріли вони на кордоні. Війська погано були
підготовлені до протитанкової оборони, була суцільна танкобоязнь. І що вони могли протиставить, як їх, необстріляних, які самі себе берегти не навчились, прямо з військкоматів з одним карабіном на п’ятьох кидали під танки. Там вони й полягли в першому ж бою. А також попали в
полон, часто не добравшись до самого фронту. В кожного була своя ситуація. Зоставшиїся в живих після війни дуже не хотіли згадувать про ту ганьбу і ті муки, що прийшлось пережить в полоні.
Якщо
...ЕщёРозбивши на кордоні 1 ешелон Червоної Армії, німці надіялись на бліцкриг. А зустріли підходящий поїздами з внутрішніх регіонів країни 2 стратегічний ешелон. Повне панування німців в повітрі приводило до знищення наших військ ще в дорозі, в розгрузці, на марші, не розвернутими в бойові порядки. Протягом 5 днів червня було відмобілізовано 5,3 млн поповненя в Червону Армію. Механізованих частин було мало, бо згоріли вони на кордоні. Війська погано були
підготовлені до протитанкової оборони, була суцільна танкобоязнь. І що вони могли протиставить, як їх, необстріляних, які самі себе берегти не навчились, прямо з військкоматів з одним карабіном на п’ятьох кидали під танки. Там вони й полягли в першому ж бою. А також попали в
полон, часто не добравшись до самого фронту. В кожного була своя ситуація. Зоставшиїся в живих після війни дуже не хотіли згадувать про ту ганьбу і ті муки, що прийшлось пережить в полоні.
Якщо уважно передивитись слідуючий перелік, то велика частина пропавших безвісті , загиблих і попавших в полон кулішівців – в
перший місяць війни в львівській, волинській та рівненській областях. Память про ті безвинні жертви для нас безмірно гірка. Вони загинули не тільки як герої, а перш за все як мученики. Розгром Червоної Армії влітку 1941 року- то величезна ганьба. В перші місяці війни ми втратили 5,6 млн. вбитими, попавшими в полон і пропавшими безвісті. Не рахуючи поранених, контужених і покалічених. Із-за поспішного відступу 1941 року на окупованих територіях залишилась ще одна армія – 5 млн. військовозобов’язаних, яких не встигли призвати в Червону Армію і оточенців.
І тим більше дивують через 72 роки після тих трагічних подій люди, що вважають Жукова великим полководцем. Що в бій солдати йшли з іменем Сталіна на устах. Чи до Сталіна їм було, коли рядом смерть. І навіть на Україні ще й зараз знаходяться недоумки, які пробують ставить пам’ятники Сталіну. Багато хто зі мною не погодяться, але якби на мене,
то на Нюрнбергському процесі окрім керівників гітлерівського режиму судити треба було і їх.
КУЛІШІВЦІ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ І ПРОПАЛИ БЕЗВІСТІ НА ФРОНТАХ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РОКІВ.
1. АВРАМЕНКО ГРИГОРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, ст.сержант, загинув в грудні 1943 року.
2. БОРБЕНЮК ІВАН ОХРІМОВИЧ, 1915 р.н., рядовий, телефоніст, пропав безвісті 22.6.1941 року в районі міста Сокаль Львівської області.
3. ВЛАСЮК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1923 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в селі Боголюбово Луцького р-ну Волинської області.
4. ГЕРАСИМЕНКО МИКОЛА ЯКОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 6 стрілкового полку 10 стрілкової дивізії 1 Українського фронту, загинув 7.7.1944 року біля села Ситне Радивилівського р-ну Рівненської області.
5. ГЕРАСИМЕНКО СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1903 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в березні 1944року.
6. ГОЛЯКА ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ, 19
...ЕщёКУЛІШІВЦІ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ І ПРОПАЛИ БЕЗВІСТІ НА ФРОНТАХ
ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РОКІВ.
1. АВРАМЕНКО ГРИГОРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, ст.сержант, загинув в грудні 1943 року.
2. БОРБЕНЮК ІВАН ОХРІМОВИЧ, 1915 р.н., рядовий, телефоніст, пропав безвісті 22.6.1941 року в районі міста Сокаль Львівської області.
3. ВЛАСЮК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1923 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в селі Боголюбово Луцького р-ну Волинської області.
4. ГЕРАСИМЕНКО МИКОЛА ЯКОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 6 стрілкового полку 10 стрілкової дивізії 1 Українського фронту, загинув 7.7.1944 року біля села Ситне Радивилівського р-ну Рівненської області.
5. ГЕРАСИМЕНКО СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, 1903 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в березні 1944року.
6. ГОЛЯКА ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ, 1917 р.н., призваний 23.2.1944 року, загинув в селі Задюша Оршанського р-ну Вітебської області.
7. ГОЛЯКА ГРИГОРІЙ ІЛЬКОВИЧ, 1917 р.н., призваний 5.4.1941 року, п/я№50, до червня 1941 року служив в місті Камянка-Стромило
Львівської області, пропав безвісті в червні 1941 року, 1 дітей, 2 онуків.
8. ГОЛЯКА ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ, 1917 р.н., рядовий 172 Павлоградської стрілкової дивізії, призваний в січні 1944 року,
загинув 8.3.1944 року в с. Арчишин Млинівського р-ну Львівської області.
9. ГОЛЯКА ПРОКІП ІЛЬКОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 849 стрілкового полку 303 стрілкової дивізії, призваний в жовтні 1944 року, загинув 8.4.1945 року в селі Мархал в Австрії. За тей бій нагороджений медаллю «За відвагу», 4 дітей, 15 онуків.
10. ГОЛЯКА САВА АНТОНОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 524 стрілкового полку 112 стрілкової дивізії, загинув 30.3.1944 року в селі Рамонувка Бродівського р-ну Львівської обл.
11. ГОЛЯКА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ, 1909 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в червні 1944 року.
12. ДАНИЛЬЧУК ФЕДІР КОРНІЙОВИЧ, 1903 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в березні 1944 року.
13. ЖУРБА ВЛАС КОНСТАНТИНОВИЧ, інформація не знайдена.
14. ЖУРБА ІВАН ІЛЬКОВИЧ, 1901 р.н., рядовий, загинув 21.3.1944 року в селі Гастероводське Бродинського р-ну Волинської області.
15. ЖУРБА КОСТЯНТИН ІЛЬКОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 16 механізованої бригади, загинув 29.7.1944 року в с. Повторня Самбірського р-ну Дрогобичської області.
16. ЗАХАРЧЕНКО МИКОЛАІВАНОВИЧ, інформація не знайдена. 17. ЗАХАРЧЕНКО САВА ІВАНОВИЧ, інформація не знайдена.
18. ІЛЬЧЕНКО ВАСИЛЬ ТАРАСОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській області.
19. КАЛЕТИНЕЦЬ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 514 стрілкового полку 13 Армії, п/п 15367, помер від ран в с.Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської області, 5 дітей, 6 онуків.
20. КАРПУК МАКСИМ АППОЛОНОВИЧ, 1915 р.н., призваний в жовтні 1939 року, пропав безвісті в серпні 1941 року.
21. КАРПУК АНДРІЙ МЕЛЕТІЙОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській обл.
22. КАРПУК ІВАН АБРАМОВИЧ, 1919 р.н., рядовий 5 стрілкового полку 3 стрілкової дивізії, загинув в с. Подобедово Карманівського р-ну Смоленської обл.
23. КАРПУК МИКОЛА САВИЧ, 1925 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 13386, пропав безвісті в грудні 1944 року.
24. КАРПУК ОЛЕКСІЙ ПИЛИПОВИЧ, 1922 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в липні 1944 року.
25. КАРПУК ПЕТРО ТИТОВИЧ, 1922 р.н., рядовий 172 стрілкової дивізії, загинув 22.7.1944 року в с.Руда-Бродне Бродівського р-ну
...ЕщёРівненської обл.<
19. КАЛЕТИНЕЦЬ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ, 1901 р.н., рядовий 514 стрілкового полку 13 Армії, п/п 15367, помер від ран в с.Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської області, 5 дітей, 6 онуків.
20. КАРПУК МАКСИМ АППОЛОНОВИЧ, 1915 р.н., призваний в жовтні 1939 року, пропав безвісті в серпні 1941 року.
21. КАРПУК АНДРІЙ МЕЛЕТІЙОВИЧ, 1922 р.н., загинув 19.3.1944 року в Рівненській обл.
22. КАРПУК ІВАН АБРАМОВИЧ, 1919 р.н., рядовий 5 стрілкового полку 3 стрілкової дивізії, загинув в с. Подобедово Карманівського р-ну Смоленської обл.
23. КАРПУК МИКОЛА САВИЧ, 1925 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 13386, пропав безвісті в грудні 1944 року.
24. КАРПУК ОЛЕКСІЙ ПИЛИПОВИЧ, 1922 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, пропав безвісті в липні 1944 року.
25. КАРПУК ПЕТРО ТИТОВИЧ, 1922 р.н., рядовий 172 стрілкової дивізії, загинув 22.7.1944 року в с.Руда-Бродне Бродівського р-ну
Рівненської обл.
26. КАРПУК ПАВЛО МАРКОВИЧ, 1916 р.н., лейтенант, командир мінометної роти 306 стрілкового полку 109 стрілкової дивізії, призваний в 1937 році, загинув 11.2.1945 року вУгорщині.
27. КАРПУК СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ, 1911 р.н., призваний в червні 1941 року, пропав безвісті в вересні 1941 року, 1 дітей, 5 онуків.
28. КАРПУК ФЕДОТ ФЕДОРОВИЧ, рядовий 121 Гомельської
стрілкової дивізії, пропав безвісті 26.2.1944 року в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл.
29. КАТЮХА СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ, інформація не знайдена.
30. КАТЮХА СЕРГІЙТИТОВИЧ, інформація не знайдена.
31. КАТЮХА СТЕПАН ІВАНОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, помічник наводчика ручного кулемета, призваний в січні 1944 року, підірвався на міні біля с. Валиски Варшавського воєводства Польщі.
32. КОВАЛЬЧУК СТЕПАН МУСІЙОВИЧ, 1920 р.н., рядовий, загинув в вересні 1941 року.
33. КОВАЛЬЧУК ПИЛИП ІВАНОВИЧ, 1901 р.н., призваний в січні 1944 року, рядовий 107 стрілкової дивізії, пропав безвісті 14.7.1944 року.
34. КОПАЧ АНДРІЙ ГАВРИЛОВИЧ, 1918 р.н., призваний 10.1.1944 року, рядовий артполку, пропав безвісті в вересні 1944 року.
35. КОПАЧ АРСЕНТІЙ МИКИТОВИЧ, 1922 р.н., сержант зенітно-артилерійського полку, ВЛКСМ, загинув при мінометному обстрілі в с.Тростянець Золочівського р-ну Львівської області.
36. КОПАЧ МАКСИМ МИКИТОВИЧ, 1907 р.н., призваний в 1940 році, пропав безвісті в вересні 1941 року.
37. КОПАЧ МАКСИМ ЄВДОКИМОВИЧ, 1912 р.н., рядовий 283 полку 13 стрілкової дивізії, пропав безвісті 23.10.1941 року.
38. КОПАЧ МЕФОДІЙ МИКИТОВИЧ, 1918 р.н., партизан загону ім..Щорса Шитова, загинув 20.12.1943 року і похований в с. Мачулянка Березненського р-ну Рівненської обл.
39
...Ещё32. КОВАЛЬЧУК СТЕПАН МУСІЙОВИЧ, 1920 р.н., рядовий, загинув в вересні 1941 року.
33. КОВАЛЬЧУК ПИЛИП ІВАНОВИЧ, 1901 р.н., призваний в січні 1944 року, рядовий 107 стрілкової дивізії, пропав безвісті 14.7.1944 року.
34. КОПАЧ АНДРІЙ ГАВРИЛОВИЧ, 1918 р.н., призваний 10.1.1944 року, рядовий артполку, пропав безвісті в вересні 1944 року.
35. КОПАЧ АРСЕНТІЙ МИКИТОВИЧ, 1922 р.н., сержант зенітно-артилерійського полку, ВЛКСМ, загинув при мінометному обстрілі в с.Тростянець Золочівського р-ну Львівської області.
36. КОПАЧ МАКСИМ МИКИТОВИЧ, 1907 р.н., призваний в 1940 році, пропав безвісті в вересні 1941 року.
37. КОПАЧ МАКСИМ ЄВДОКИМОВИЧ, 1912 р.н., рядовий 283 полку 13 стрілкової дивізії, пропав безвісті 23.10.1941 року.
38. КОПАЧ МЕФОДІЙ МИКИТОВИЧ, 1918 р.н., партизан загону ім..Щорса Шитова, загинув 20.12.1943 року і похований в с. Мачулянка Березненського р-ну Рівненської обл.
39. КУНИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ, інформацію не знайдено.
40. КУНИЦЬКИЙ ІВАН МИРОНОВИЧ, 1913 р.н., рядовий, загинув в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл., 3 дітей, 24 онука.
41. КУНИЦЬКИЙ ІВАН МАКАРОВИЧ, 1913 р.н., пропав безвісті в квітні 1944 року.
42. КУНИЦЬКИЙ ЄВГЕН ЯКОВИЧ, сержант, помер 30.8.1943
року в госпіталі в м. Семйонов Нижегородської області.
43. КУНИЦЬКИЙ ЙОСИП ГАВРИЛОВИЧ, 1898 р.н., рядовий, призваний в січні 1944 року, п/п 19379-Х, пропав безвісті в липні 1944року.
44. КУНИЦЬКИЙ МИРОН ДАВИДОВИЧ, 1913 р.н., рядовий, бронебійник, призваний 11.1.1944 року, пропав безвісті в квітні 1944 року
45. КУНИЦЬКИЙ СЕМЕН ГАВРИЛОВИЧ, 1903 р.н., призваний в вересні 1941 року Солікамським ГВК Пермської області, загинув при нальоті німецької авіації в січні 1942 року в 3 полку 8 стрілкової дивізії на ст.Кубинка Московської обл.
46. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ, 1918 р.н., служив в
Львові, п/я 1, пропав безвісті в 1941 році.
47. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ АППОЛОНОВИЧ, 1914 р.н., рядовий 162
стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
48. ЛЕВЧЕНКО ВОЛОДИМИР КЛИМОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 914
стрілкового полку 246 стрілкової дивізії, призваний 8.1.1944року, поранений і помер від ран 28.3.1944 року в госпіталі в с.Глубочек Тернопільської обл., 4 дітей, 5 онуків.
49. ЛЕВЧЕНКО ЗОТЬ КЛИМОВИЧ, 1913 р.н., призваний в
1938 році, загинув в с. Кошари Понирівського р-ну Курської обл.
50. ЛЕВЧЕНКО КАЛЕНИК ДМИТРОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 121
стрілкової дивізії, загинув 25.4.1944 в с. Гастероводське Городецького р-ну Львівської обл.
51. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ,<
...Ещё46. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ, 1918 р.н., служив в
Львові, п/я 1, пропав безвісті в 1941 році.
47. ЛЕВЧЕНКО ВАСИЛЬ АППОЛОНОВИЧ, 1914 р.н., рядовий 162
стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
48. ЛЕВЧЕНКО ВОЛОДИМИР КЛИМОВИЧ, 1906 р.н., рядовий 914
стрілкового полку 246 стрілкової дивізії, призваний 8.1.1944року, поранений і помер від ран 28.3.1944 року в госпіталі в с.Глубочек Тернопільської обл., 4 дітей, 5 онуків.
49. ЛЕВЧЕНКО ЗОТЬ КЛИМОВИЧ, 1913 р.н., призваний в
1938 році, загинув в с. Кошари Понирівського р-ну Курської обл.
50. ЛЕВЧЕНКО КАЛЕНИК ДМИТРОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 121
стрілкової дивізії, загинув 25.4.1944 в с. Гастероводське Городецького р-ну Львівської обл.
51. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ, рядовий 584 стрілкового полку , поранений і помер від ран 23.9.1941 року в м. Павлоград Дніпропетровської області.
52. ЛЕВЧЕНКО ПАВЛО АВГУСТИНОВИЧ, 1913 р.н., рядовий 524 стрілкового полку 1 Українського фронту, п/п 61565, загинув 8.3.1944 року в с.Ворупаєв Млинівського р-ну Рівненської обл.
53. ЛЕВЧЕНКО ПОЛІКАРП ГАВРИЛОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 635
стрілкового полку 143 стрілкової дивізії, призваний 25.3.1944 року, загинув 21.7.1944 року в с. Головно Любомльського р-ну Волинської області.
54. ЛЕВЧЕНКО ПОЛІКАРП СИЛАНТІЙОВИЧ, 1913 р.н., рядовий 46 стрілкової бригади, пропав безвісті 1.1.1942 року в с. Гаврилово Лотошинського р-ну Московської обл.
55. ЛЕВЧЕНКО СЕМЕН ГРИГОРОВИЧ, інформацію не знайдено.
56. ЛЕВЧЕНКО ТИМОФІЙ ДМИТРОВИЧ, 1911 р.н., мол. сержант 112 стрілкової дивізії, загинув 13.6.1944 року в с.Скриганув Берестецького р-ну Львівської обл.
57. ЛЕВЧЕНКО ЯКІВ СТЕПАНОВИЧ, інформація не знайдена.
58. ЛІТВЕНКО ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ, 1908 р.н., призваний в червні 1941 року, пропав безвісті влітку 1941 року.
59. ЛІТВЕНКО ЄВГЕН МИКОАЙОВИЧ, 1900 р.н., призваний 10.1.1944, рядовий 21 механізованої бригади, загинув 21.4.1945 року в с. Ранендорф в пригороді Берліна, похований в Трептовпарку, 4 дітей, 14 онуків.
60. ЛЮБИЧ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 800 стрілкового полку 143 стрілкової дивізії, поранений і помер від ран 29.3.1944 на ст.Рафаловка Рівненської обл.
61. ЛЮБИЧ ДЕНИС ПРОХОРОВИЧ, 1914 р.н., призваний в травні 1940 року, служив в м. Білий Камінь, пропав безвісті влітку 1941 року.
62. МАКСИМЧУК КОСТЯНТИН ГОРДІЙОВИЧ, 1909 р.н., призваний в червні 1941 року, загинув в липні 1941 року при обороні дота
в Ємільчинському районі.
63. МАРТИНЕНКО ГРИГОРІЙ КУЗЬМИЧ, ст.сержант, загинув 20.8.1943 року в ст. Небеджаевська Кримського р-ну Краснодарського краю.
64. МАРТИНЕНКО ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 10.3.1944 року в с. Порухань Млинівського р-ну Рівненської обл., 4 дітей, 6 онуків.
65. МАРТИНЕНКО ЗАХАР ДМИТРОВИЧ, 1899 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 21.3.1944 року в с. Гастероводське Бродинського р.ну Волинської обл.
66. МАРТИНЕНКО СЕРГІЙ ТИТОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, призваний в 1944 році, мінометник, загинув 25.1.1945 року в м.Пертув- Куятський, Польща.
67. МАТВІЙЧУК АРСЕНТ
...Ещё62. МАКСИМЧУК КОСТЯНТИН ГОРДІЙОВИЧ, 1909 р.н., призваний в червні 1941 року, загинув в липні 1941 року при обороні дота
в Ємільчинському районі.
63. МАРТИНЕНКО ГРИГОРІЙ КУЗЬМИЧ, ст.сержант, загинув 20.8.1943 року в ст. Небеджаевська Кримського р-ну Краснодарського краю.
64. МАРТИНЕНКО ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ, 1900 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 10.3.1944 року в с. Порухань Млинівського р-ну Рівненської обл., 4 дітей, 6 онуків.
65. МАРТИНЕНКО ЗАХАР ДМИТРОВИЧ, 1899 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув 21.3.1944 року в с. Гастероводське Бродинського р.ну Волинської обл.
66. МАРТИНЕНКО СЕРГІЙ ТИТОВИЧ, 1926 р.н., рядовий 230 стрілкової дивізії, призваний в 1944 році, мінометник, загинув 25.1.1945 року в м.Пертув- Куятський, Польща.
67. МАТВІЙЧУК АРСЕНТІЙ ІВАНОВИЧ, 1909 р.н., рядовий, загинув в березні 1944 року.
68. МАТВІЙЧУК КЛИМ ІВАНОВИЧ, 1914 р.н., рядовий 13 стрілкової дивізії, пропав безвісті 18.10.1941 року.
69. МАТВІЙЧУК МУСІЙ МИХАЙЛОВИЧ, 1895 р.н., загинув 12.4.1944 року в с.Башарівка Червоноармійського р-ну Рівненської обл.
70. МАТВІЙЧУК ПАНАС СЕМЕНОВИЧ, 1910 р.н., призваний в січні 1944 року, п/п 39241, помер від ран в санітарному поїзді евакогоспіталю ЕГ3962.
71. МАТВІЙЧУК ПЕТРО СИДОРОВИЧ, 1904 р.н., рядовий Рыльсько-Коростеньської дивізії, загинув 18.3.1944 року в с. Дубляни Демидівського р-ну Рівненської обл.
72. МАТВІЙЧУК САВА НИЧИПОРОВИЧ, 1910 р.н., рядовий 112 стрілкової дивізії, загинув 6.3.1944 року в с. Смордва Млинівського р-ну Рівненської обл., 5 дітей, 7 онуків.
73. МАТВІЙЧУК СЕМЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 121 стрілкової дивізії, загинув в с. Боголюбово Луцького р-ну Волинської обл.
74. МАТВІЙЧК СЕМЕН МИХАЙЛОВИЧ, 1913 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув в 1944 році.
75. МАТВІЙЧУК СИДІР МИХАЙЛОВИЧ, рядовий 292 стрілкового полку, п/п 45422, загинув 23.3.1944 року в с. Березолука Рожицького р-ну Волинської обл.
76. МЕЛЬНИК АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ, 1921 р.н., призваний в 1940 році, служив в Гродненському р-ні Мінської обл., пропав безвісті в листопаді 1943 року.
77. МЕЛЬНИК ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ, 1919 р.н., призваний в 1944 році, п/п 26746, пропав безвісті в січні 1945 року.
78. МЕЛЬНИК ІВАН ЙОСИПОВИЧ, 1896 р.н., рядовий 106 стрілкової дивізії, загинув в с.Омелянич Луцького р-ну Волинської області.
79. МЕЛЬНИК КОРНІЙ ЯРЕМОВИЧ, інформація не знайдена.
80. МЕЛЬНИК РОДІОН ПАНАСОВИЧ, інформація не знайдена.
81. МЕЛЬНИК УЛЬЯН КЛИМОВИЧ, 1897 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув 20.9.1944 року в с. Файтиська Саноцького повіту Краківської області, Польща.
82. МИХАЙЛЕНКО ВАСИЛЬ АРХИПОВИЧ, 1898 року, загинув 19.4.1944 ро
...Ещё76. МЕЛЬНИК АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ, 1921 р.н., призваний в 1940 році, служив в Гродненському р-ні Мінської обл., пропав безвісті в листопаді 1943 року.
77. МЕЛЬНИК ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ, 1919 р.н., призваний в 1944 році, п/п 26746, пропав безвісті в січні 1945 року.
78. МЕЛЬНИК ІВАН ЙОСИПОВИЧ, 1896 р.н., рядовий 106 стрілкової дивізії, загинув в с.Омелянич Луцького р-ну Волинської області.
79. МЕЛЬНИК КОРНІЙ ЯРЕМОВИЧ, інформація не знайдена.
80. МЕЛЬНИК РОДІОН ПАНАСОВИЧ, інформація не знайдена.
81. МЕЛЬНИК УЛЬЯН КЛИМОВИЧ, 1897 р.н., призваний в січні 1944 року, загинув 20.9.1944 року в с. Файтиська Саноцького повіту Краківської області, Польща.
82. МИХАЙЛЕНКО ВАСИЛЬ АРХИПОВИЧ, 1898 року, загинув 19.4.1944 року в с. Крупець Червоноармійського р-ну Рівненської обл.
83.МОСІЙЧУК АРСЕНТІЙ ТИХОНОВИЧ, інформація не знайдена.
84. МОСІЙЧУК МИКИТА ТИХОНОВИЧ, загинув 29.12.1944 року в с.Будакиєм, Угорщина.
85. ОВСІЙЧУК САВА ГАВРИЛОВИЧ, 1907 р.н., пропав безвісті в грудні 1944 року, 3 дітей, 16 онуків.
86. ОВСІЙЧУК ЯКИМ СЕРГІЙОВИЧ, 1907 р.н., лейтенант, командир кулеметного взводу, ВКП(б), загинув 24.7.1944 року в с. Любомль Ковельського р-ну Волинської обл. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.
87. ОМЕЛЬЧЕНКО ІЛЛЯ ВАСИЛЬОВИЧ, рядовий 747 стрілкового полку, призваний в 1944 році, загинув 30.3.1944 року в м.Дубно Рівненської обл.
88. ОСТАПЧУК ЄВГЕН НИКАНОРОВИЧ, 1911 р.н., рядовий 162 стрілкової дивізії, загинув 28.3.1944 року в с. Конюшків Бродівського р-ну Львівської обл.
89. ОСТАПЧУК КІНДРАТ АНДРІЙОВИЧ, 1900 р.н., призваний 8.1.1944 року, п/п 43034, пропав безвісті в листопаді 1944 року.