Предыдущая публикация
Прівєт, хахли!
(Крик зраненого серця через тривогу за долю України)
Україна - це дуже ласий шматок землі. Тут найбільші і найцінніші у світі чорноземи, тут ніколи не буває страшних землетрусів, цунамі, вітровіїв, засух чи затяжних дощів, тут не вогнедихають вулкани і не топлять людей великі повені, тут м'який, помірний клімат, тут ніхто не знає малярійних комарів, скорпіонів чи отруйних павуків, тут є степи, гори, ліси, ріки, озера, моря, тут добрі, щирі, життєрадісні, веселі, роботящі, талановиті геть не войовничі люди, які жили в гармонії з природою, які молилися Сонцю, вирощували зерно і ні з ким зі своєї волі не воювали. Тому споконвіку на цю землю зазіхають різні народи, усім хочеться відібрати у нас, привласнити, доточити до своїх держав цей Богом даний кусень землі. Історія розповідає, скільки спроб було зроблено, аби загарбати його! Як не татари, то турки, як не турки, то поляки, як не поляки, то німці, як не німці, то москалі. Але найбільших успіхів у цьому, певно, досягла Російська імперія. І спроби цього насильницького, підлого, підступного завоювання почалися відтоді, коли вона ще й «Росією» не називалася, а була просто «Московією», «Московським государством». Коли на наших землях, у Подніпров’ї виникло й розвивалося Київське князівство (Київська Русь), простори теперішньої Російської імперії ще довго залишалися «дикою мордвою» (так називали київські князі свої північні володіння), там, окрім слов'ян, що пішли з Києва, в основному жили племена весів, меря, муроми. Москва, Ока, Волга, Муром - назви мордовського походження. Далі настає час татарського панування; асимілюючи татар, мінявся етнічний склад населення Московії. Татари допомогли утвердитися московським князям, татарська мова була загальноприйнята при князівському дворі, московські дворяни ріднилися з татарами, звідси пішло багато знатних родів: Івана Грозного, Бориса Годунова, всяких темірязьєвих, чаадаєвих і т.ін. Так творилася російська ментальність, у якій стрижневими стали жорстокість, зарозумілість, загарбництво, брак господарських навичок. І хоча наша велика, працьовита, талановита нація вижила, але битва за українську землю, проти українського народу триває. Вона набула особливої запеклості після проголошення незалежності нашої держави і триває ось уже 23 років. Українців знову хочуть поставити на коліна, Україну знову колонізують посиленими темпами. Російська загроза набуває дедалі гостріших форм. Сьогодні, коли фізично знищити багатомільйонний (поки що!) народ уже неможливо, Російська імперія вдається до інших, значно хитріших, езуїтськіших, «цивілізованіших» методів, аби лише не відпустити Україну, не допустити самостійного, Незалежного її існування. Чому ж так? Чому прибалтійські народи не дозволяють робити такого над собою? Чому Росія досі не може приборкати Чечню, привласнити собі їхню багату на нафту землю? Чому не вдалося це зробити з поляками, фінами чи німцями? Невже ж ми дурніші, недолугіші, слабші за них? Здається, причин тут кілька. Найперша - це те, що українці, як відомо, за своїм характером довготерпеливі, вони не є войовничими людьми, їх дуже важко згуртувати для боротьби із загальним ворогом, вони індивідуалісти, вони не люблять над собою царя-батюшки, вони кожен собі сам гетьман і кожна їхня хата - то окрема держава. Іншою ж, не менш важливою причиною, є те, що усіх бунтарів і вільнодумців, яких народжувала українська нація (а вона їх таки народжувала!), за період чотирисотлітнього російського панування методично і цілеспрямовано убивали. Але існує ще й третя причина, і коли з першими двома ми мусимо просто змиритися, бо тут уже нічого не вдієш, то
з третьою - нашим великим хахлуйством (відомий український письменник Віктор Міняйло свого часу пустив у люди слово «хахлуй» - гібрид хахла і холуя - і воно прижилося, упало, вочевидь, на добре вгноєний грунт) - ми можемо і повинні
боротися, викорчовувати його із своєї душі. Запущено величезний маховик приниження всього українського і навпаки - звеличення, розкрутки всього російського. Сьогодні чи не єдиною метою усіх російськомовних масмедіа стало
пропагування меншовартості українців. Насмішки над нашою мовою, звичаями сіють у молодь бацили вульгарності, матюків, пияцтва, безгосподарності. Подивіться російські телесеріали: чи не в кожному з них українських чоловіків виставляють жлобами, зрадниками чи недоумками, а жінок нечупарами, горлопахами і «вообщє безкультурним бабйом». Чітко продумано механізми здешевлення вартості російської книги і в той же час гальмування будь-яких спроб зробити це з українською. Сьогодні податки на українську книгу залишаються найвищими у світі, книжковий ринок наводнений дешевою російською літературою, кількість російськомовних книг в Україні на душу населення в десятки разів перевищує україномовні. Українське кіновиробництво знекровлено і розчавлено повністю, ми випускаємо всього
три-чотири фільми за рік, тоді як у Росії їх виробляють сотні. Прибрано до рук майже усі найвпливовіші засоби масової інформації: газети, телебачення, радіо. Зауважте - хто сьогодні усе це фінансує, хто хазяйнує в ефірі чи на шпальтах
газет - це в основному росіяни. Якщо ж і затешеться десь поміж них миршавенький українець, то й він уже перероджений, з’яничарений, він уже «чтокаєт і какаєт па русскі». Ми забули, хто ми є. Поляк знає, що він поляк, німець знає, що він німець, латиш знає, фін знає, москаль і той знає, а ми - „какая разніца“. Ніколи нам не житиметься гарно, аж поки не усвідомимо, що ми не хахли, а українці і, якщо хто скаже «Прівєт, хахол!» чи про нас погане слово — зразу ж отримає в писок! У Сполучених Штатах живуть десятки націй, але усі вони з гордістю називають себе американцями.
Мені часто закидають: навіщо, мовляв, про все це писати, це ж однаково, що стріляти з гармати по горобцях, на побутовому рівні цього побороти неможливо, з цим треба боротися на рівні державному... Я це прекрасно розумію, але якщо на побутовому рівні люди залишаться «хахлуями», то чи оберуть тоді вони собі такий парламент і такого президента, який боровся б з їхнім «хахлуйством» на державному рівні? З цієї ситуації можна вийти тільки тоді, коли країною нашою правитимуть національно свідомі люди, які самі передовсім пишатимуться, що вони є українцями. Тільки таке керівництво України, тільки такий уряд і парламент захищатимуть насамперед інтереси корінного населення країни, її титульної нації, а потім уже догоджати росіянам, євреям чи гагаузам. Це Україна, це країна українців - усім іншим націям ми дуже раді, ми пустили їх у свою хату жити, але ж будьте чемні, не забувайте, що господарями на цій землі залишаємося все ж таки ми, українці. Нація зможе відродити в собі отой винищений ген свободолюбства і самоповаги лише тоді, коли ми поборемо в собі нав’язане нам хахлуйство.
Следующая публикация
Комментарии 1