01.02.20... «Всі ми живемо за певними правилами. Кожен за своїми. Ми
обираємо ті, які нам вдається виторгувати у власної совісті. І чим
кращим є наше вміння торгуватися, тим егоїстичнішими є ці постулати.
Хоча, що поганого в егоїзмі? З дитинства матері навчають нас бути
хорошими дівчатками, які мають думати про інших і не потакати
внутрішньому бажанню не ділитися шматком пирога з дівчинкою, яка свій
вже з’їла і зараз плаче за твоїм. Мене цьому теж вчили... І я
намагалась догодити. Спершу тій дівчинці, потім друзям, а згодом і
чоловіку, якого на той час любила. Забувши, про власні бажання я з
ентузіазмом вивчала збірник рецептур, техніку тайського масажу і навіть
частково склад його улюбленої футбольної команди. Я не задумувалась над
тим, що за усіма цими клопотами, минав час, яким міг успішно піти на
освоєння іноземної мови, наприклад. І лише коли цього чоловіка не стало
у моєму житті, я зрозуміла, що так мало в наших стосунках було мене і
мого «я хочу!».
Розуміння далось не легко, і в першу чергу стало якось не зручно перед
своїм Я, якщо так можна висловитись! Але собі я всеж пробачила,
мотивуючи тим, що це було перше кохання і що надалі з таким досвідом, я
себе не зраджу. З тих часів я за здоровий егоїм у всьому! В
стосунках: нічого мені розповідати про кардани свого авто, якщо я хочу
почитати новий роман Робских, мені це цікавіше. На роботі: я не маю
бажання працювати за себе і «за того хлопця», кар’єрний ріст з моєю то
головою світить мені і без трудоголізму. У ліжку: я не збиратимусь
робити поперечний шпагат, хай його робить та, яка заробляє за це гроші,
демонструючи трюки на камеру і взагалі, любий, зітри папку «ХХХ» з
диску С, в твому віці це не серйозно! Коли я якось, маючи
необережність, поділилась своїми роздумами з черговою подругою, яка
зауважимо була глибоко сімейною, позитивною дівчиною, то зрозуміла, що
на мене дивляться так, як дивився Тузік на грілку чи мавпа на газету.
Ну що ж кожному своє!»
18.02.20... « Він зателефонував мені о третій ночі. Для одруженого
чоловіка це не характерно... Просить зустрітись хоч на 5 хвилин...
Стоп! В чому справа і де сімейні вузи, які так безнадійно замикають
після
20:00 двері до оселі, щоб не випустити з неї ні на крок, хай і не
особливо щасливих, та всеж членів сім’ї ? Ну приїжджай, зараз
дізнаємось, що за халепа трапилась. – Ти не та, з якою я міг би
бути щасливим... Але я не можу тебе відпустити, хоча й розумію, що не
зможу бути з тобою. – Він здався розгублено милим. Так поводять себе
люди, котрі хочуть прийняти рішення і водночас бояться змін, які ці
рішення можуть принести.
- Сам то зрозумів, що сказав? – Чого-чого, а сарказму мені не позичати,
хоча я прекрасно розумію, що це всього лиш захисна реакція. Бо якщо
копнути глибше, то за сценічним гримом впевненості в душі завжди
приховано безліч фобій, одною з яких є боязнь змін. - Я хочу, щоб ти була лише моєю... - А мені пропонуєш ділити тебе з дружиною? Не цікава пропозиція! І як я зрозуміла – варіантів не передбачено? - Не зараз, бо... Розумієш.. - Ну кажи, я вже якось спробую зрозуміти! - ...Вона вагітна і я зараз її не зможу залишити...
Бувають паузи як у мелодрамах – довгі і напружені. Бувають моменти,
коли слова стають холодним душем або ще гірше – ляпасом по обличчі. В
такий час починаєш розуміти, що гра перестає бути невимушеною і що
режисер аж надто закрутив сюжет. І треба вирішувати, або ти приймаєш
нові правила або йдеш зі сцени. Але, якщо режисером є ти, то доводиться
задумуватись над тим, щоб взагалі закрити виставу. - Будь добрий, відвези мене додому...
А ще бувають миті, коли тяжко говорити, бо щось тисне у грудях і швидше за все – це не пневмонія...
- Ти сама мені подзвониш? - Угу.- І на більше слів не вистачило... »
20.02.20... « Після нашої останньої зустрічі минуло два дні. Я не
подзвонила... На то були вагомі підстави. Мене чекав Стольний Град і
всі безмежні перспективи, якими горять вогні нічного Києва. Та щоночі у
одномісному готельному номері, будучи сам на сам з собою, мені не
залишалось нічого іншого, окрім як думати. А думалось не про новий
проект, концепція якого повинна була б бути представленою в терміновому
порядку, думалось про В... По суті, нічого не змінилося, в наших з ним,
якщо так можна висловитись, «стосунках». Щось було не так у мені, і я
зрозуміла, що тривожним сигналом до змін, стали мої відчуття ще задовго
до тієї розмови. Тоді, коли ми залишились на ніч у недорогому, та
досить вигідному в цілях конспірації, готелі. Здалось, що якось надто
ніжно він мене обіймає, надто обережно цілує, наче я порцелянова
лялька, яку він боїться розбити.
Але ще гіршим було те, що я хотіла, щоб він був таким і вперше за
довгий час не насміхалася над його поведінкою, а швидше навпаки, я
відповіла взаємністю. Потім він заснув, а я, легенько обіймаючи, всю
ніч вивчала його мужні і в чомусь навіть грубі риси обличчя. Мені було
спокійно та затишно, і зовсім не хотілось доводити комусь, що «Я сама».
Вперше за стільки часу, мені було приємно думати, що я таки чиясь.”
„ Перший день весни традиційно минає без того самого
відчуття, за яке ми так любимо цю пору року. Ми не помічаємо, що
календар повертає на тепло і легкий верхній одяг, бо як завжди
крутимося у своїх справах. Хоча, якщо згадати затяжні зимові ночі, коли
так палко хотілося, щоб сонце ще хоча б на годинку затрималось на
горизонті, відчуття ностальгії за його променями знову пробуджує
невловимий смуток за теплом і легенькими ситцевими платтями. (Як у
„Москва сльозам не вірить”.)
Мій сьогоднішній день минув у звичних клопотах. Поки мене не було у
місті, багато що змінилось... В першу чергу у мені самій, а воно,
місто, встигло стрімко розпрощатися з сніговими заметами і виглядало
роздягненим і беззахисними, та з іншого боку, щасливим і готовим до
змін на краще. Я також була готова до змін. Спершу я змінила роботу,
потім подзвонила давнім подругам, з якими ми колись щотижня
зустрічалися в кав’ярні на Стометрівці. Виявляється, вони до цього часу
там зустрічаються, щоправда, кав’ярня стала вже доволі дорогим
рестораном, а безтурботні дівчатка: мамами, дружинами і службовцями.
Мені спершу було трішки не зручно, адже ми не бачились дійсно вічність,
та потім відпустило – вони зашились такими ж відкритими і щирими, тому
не зустріли мене як непрошеного гостя, а навіть навпаки. Я давно не
відчувала, що мене дійсно хтось просто радий бачити, хоча в цьому й не
було потреби. До сьогодні...
Ми розійшлись, коли годинник повернув уже на північ. Кожна з нас
поверталась до свого життя і свого світу. І ці світи були настільки
кардинально різними, що здавалось, ми не могли мати нічого спільного.
Але всеж нам було весело разом, як колись. Треба буде повторити
наступного тижня... Я намагалась змінити навколишнє середовище, щоб
за цими змінами не помічати нагальної потреби приймати рішення, щодо
В... Я була не готова думати про це зараз, хоча розуміла, що рано-чи
пізно мені всеж доведеться задуматись. Колись, але не зараз...»
10.03.20... « Шкода, що чоловікам ніколи не зрозуміти, що значить,
коли тебе хочуть! Якщо хоча б один чоловік мав змогу це відчути, він
захотів би залишитись в жіночому тілі на завжди (транссексуалів до
уваги не беремо, це інша історія). Цей допінг не порівняти ні з чим.
Адже це відчуття влади є надзвичайно солодким і нажаль до нього швидко
звикаєш, хоча це мабуть єдине виключення з правила, що кількість не
заміняє якість. Тут навпаки, чим більше влади у твоїх руках, тим краще!
Зауважу, що мова не йде про секс, адже після нього вже не так цікаво,
бо він стає уже залежним, а нема нічого більш жалюгідного, аніж
чоловік, який уже не належить собі. Тому останнє – лише для обраних і
по-справжньому самодостатніх!
Сьогодні мала можливість вкотре себе потішити! Вельми презентабельний
партнер нашої компанії замість того щоб зосередитись на діаграмі, де
зображений його потенційний сегмент ринку, десь близько хвилин 20
уважно стежив за моїми губами... Хм! Мені навіть не хочеться думати, що
він собі уявляв, бо як чоловік він був посереднього гатунку. Але
все-таки було весело! Особливо, коли в кінці презентації він забажав ще
посидіти кілька хвилин в конференц-залі, щоб уважніше розглянути
потенційні можливості! Ха... Ну буває, нічого було одягати настільки
вільні брюки, під якими нічого не сховаєш. Так що сиди тепер, вивчай
можливості, чи краще сказати, мрій про неможливе!»
18.03.20... « Я не стану для тебе іншою, все що я можу – це піти з
твого життя, щоб тобі стало легше! – думка, яка з’явилась після третьої
кави і половини пачки цигарок. Я сама не помітила, як на годиннику була
уже четверта ранку. Поки думалось, час минав непомітно. Я думала про
В... Що він мені може дати? Тепло? Кохання? Гроші? Все це так, але чи
не надто дорогою буде ціна за ці пункти? Адже я не в силі змінити
власне бачення світу, а він не зможе стати тим поштовхом, щоб спонукати
мене осягнути його заново! Все що В... може зробити – так це
продовжувати дарувати миті, від яких так важко відмовитись.
Тільки варто вчасно зупиняти його пориви ніжності і кохання, щоб не
бути відповідальною за ті вчинки, через які він згодом зможе
зненавидіти мене. А ще одного ворога нам не треба. Ну що ж рішення
прийняте - треба далі жити, і головне – красиво! З ним чи без нього, я
не смію не дослухатись до власних бажань, адже якось я вже про них
забувала. Тому, шоу повинно тривати! Любий, ти щасливий чоловік, адже я
буду поряд! Але дещо пізніше, я ще не готова знову витрачати свій час
на тебе. »
25.03.20... « Сьогодні зловила себе на думці, що перевелись чоловіки
у нашому містечку! Цікаві чоловіки... Сумно, але факт! Особливо молодше
покоління. Ці хлопчаки виховані на електронній музиці, синтетичних
задоволеннях, без яких для них жодна вечірка не минає і всі як один зі
стрижкою, як у Діми Білана. Хочеться вірити, що вони це переростуть, бо
стає трішки лячно, коли розумієш, що цього не станеться. Звісно, час
диктує своє, метросексуали на сьогодні у моді, але чомусь я не можу
собі уявити, що чоловік разом зі мною робить манікюр і влаштовує
істерики через те, що зарепив свіжонафарбований нігтик. Для мене це
називається по-іншому – меншість.
Невже чоловіки стільки років боролись за патріархат, щоб проміняти
владу на модні шортики і стрижку, як у... не хочу повторюватися? Невже
вони так легко здадуть престол? Якщо це трапиться, я по-справжньому
засумую, бо зовсім не цікаво загадково посміхатися до керівника, який
носить так як і ти 11-ти сантиметрові підбори. З жінками буде
складніше. Хоча, якщо попит породжує пропозицію, то значить самі ж
сучасні дівчатка позбавляють себе розкоші, бути жінкою, даючи чоловікам
можливість бути слабкими! Шкода, але це знову ж таки мода на стиль
життя, хоча більшість стають її жертвами. Образ самостійної і
незалежної жінки прагнуть приміряти на себе усі, тому стирається межа
між істинною самостійністю і жіночим максималізмом, який я називаю
дурістю.»
02.04.20... « Хтось запам’ятовує колір очей, хтось посмішку близької
людини, комусь не вдається забути рук, а я завжди пам’ятаю голос. Хоча
терпіти не можу про щось інтимне спілкуватись по телефону. Зв’язок і
відстань – не залишають шансу істинному звучанню. Голос – це
перше, що може звабити мене. Низький, оксамитовий і трішки терпкуватий.
І так затишно у нічній темряві слухати цей голос, коли не бачиш очей, а
тільки намагаєшся уловити почуття людини через ці от оксамитові нотки!
На жаль, красиві голоси теж рідкість.»
10.04.20... „Я зможу змінити все! І можливо я стану тобі ближчою,
але не розраховуй на те, що я буду твоєю! Я, як витвір мистецтва, кожен
має шанс захоплюватися мною на відстані, мене не забереш у приватну
колекцію, адже тоді втратиться вся моя сутність і особистість. Адже й
ти цінуєш мене за те, що я ніколи не стану тихою і домашньою, ти любиш
мене за те, що я вихор у твоєму тихому житті, розкіш серед сірості
буднів, хоча ти боїшся собі в цьому зізнатися. Літери самі збігаються в слова. СМС відправлено... „Подзвони мені, я забула як виглядає твій голос...” Доставлено... Ти дзвониш, а значить все ще попереду... ”
Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Комментарии 18
01.02.20...
«Всі ми живемо за певними правилами. Кожен за своїми. Ми
обираємо ті, які нам вдається виторгувати у власної совісті. І чим
кращим є наше вміння торгуватися, тим егоїстичнішими є ці постулати.
Хоча, що поганого в егоїзмі? З дитинства матері навчають нас бути
хорошими дівчатками, які мають думати про інших і не потакати
внутрішньому бажанню не ділитися шматком пирога з дівчинкою, яка свій
вже з’їла і зараз плаче за твоїм. Мене цьому теж вчили... І я
намагалась догодити. Спершу тій дівчинці, потім друзям, а згодом і
чоловіку, якого на той час любила. Забувши, про власні бажання я з
ентузіазмом вивчала збірник рецептур, техніку тайського масажу і навіть
частково склад його улюбленої футбольної команди. Я не задумувалась над
тим, що за усіма цими клопотами, минав час, яким міг успішно піти на
освоєння іноземної мови, наприклад. І лише коли цього чоловіка не стало
у моєму житті, я зрозуміла, що так мало в наших стосунках було мене і
мого «я хочу!».
Розуміння далось не легко, і в першу чергу стало якось не зручно перед
своїм Я, якщо так можна висловитись! Але собі я всеж пробачила,
мотивуючи тим, що це було перше кохання і що надалі з таким досвідом, я
себе не зраджу.
З тих часів я за здоровий егоїм у всьому!
В
стосунках: нічого мені розповідати про кардани свого авто, якщо я хочу
почитати новий роман Робских, мені це цікавіше. На роботі: я не маю
бажання працювати за себе і «за того хлопця», кар’єрний ріст з моєю то
головою світить мені і без трудоголізму. У ліжку: я не збиратимусь
робити поперечний шпагат, хай його робить та, яка заробляє за це гроші,
демонструючи трюки на камеру і взагалі, любий, зітри папку «ХХХ» з
диску С, в твому віці це не серйозно!
Коли я якось, маючи
необережність, поділилась своїми роздумами з черговою подругою, яка
зауважимо була глибоко сімейною, позитивною дівчиною, то зрозуміла, що
на мене дивляться так, як дивився Тузік на грілку чи мавпа на газету.
Ну що ж кожному своє!»
18.02.20...
20:00 двері до оселі, щоб не випустити з неї ні на крок, хай і не« Він зателефонував мені о третій ночі. Для одруженого
чоловіка це не характерно... Просить зустрітись хоч на 5 хвилин...
Стоп! В чому справа і де сімейні вузи, які так безнадійно замикають
після
особливо щасливих, та всеж членів сім’ї ? Ну приїжджай, зараз
дізнаємось, що за халепа трапилась.
– Ти не та, з якою я міг би
бути щасливим... Але я не можу тебе відпустити, хоча й розумію, що не
зможу бути з тобою. – Він здався розгублено милим. Так поводять себе
люди, котрі хочуть прийняти рішення і водночас бояться змін, які ці
рішення можуть принести.
- Сам то зрозумів, що сказав? – Чого-чого, а сарказму мені не позичати,
хоча я прекрасно розумію, що це всього лиш захисна реакція. Бо якщо
копнути глибше, то за сценічним гримом впевненості в душі завжди
приховано безліч фобій, одною з яких є боязнь змін.
- Я хочу, щоб ти була лише моєю...
- А мені пропонуєш ділити тебе з дружиною? Не цікава пропозиція! І як я зрозуміла – варіантів не передбачено?
- Не зараз, бо... Розумієш..
- Ну кажи, я вже якось спробую зрозуміти!
- ...Вона вагітна і я зараз її не зможу залишити...
Бувають паузи як у мелодрамах – довгі і напружені. Бувають моменти,
коли слова стають холодним душем або ще гірше – ляпасом по обличчі. В
такий час починаєш розуміти, що гра перестає бути невимушеною і що
режисер аж надто закрутив сюжет. І треба вирішувати, або ти приймаєш
нові правила або йдеш зі сцени. Але, якщо режисером є ти, то доводиться
задумуватись над тим, щоб взагалі закрити виставу.
- Будь добрий, відвези мене додому...
А ще бувають миті, коли тяжко говорити, бо щось тисне у грудях і швидше за все – це не пневмонія...
- Ти сама мені подзвониш?
- Угу.- І на більше слів не вистачило... »
20.02.20...
« Після нашої останньої зустрічі минуло два дні. Я не
подзвонила... На то були вагомі підстави. Мене чекав Стольний Град і
всі безмежні перспективи, якими горять вогні нічного Києва. Та щоночі у
одномісному готельному номері, будучи сам на сам з собою, мені не
залишалось нічого іншого, окрім як думати. А думалось не про новий
проект, концепція якого повинна була б бути представленою в терміновому
порядку, думалось про В... По суті, нічого не змінилося, в наших з ним,
якщо так можна висловитись, «стосунках». Щось було не так у мені, і я
зрозуміла, що тривожним сигналом до змін, стали мої відчуття ще задовго
до тієї розмови. Тоді, коли ми залишились на ніч у недорогому, та
досить вигідному в цілях конспірації, готелі. Здалось, що якось надто
ніжно він мене обіймає, надто обережно цілує, наче я порцелянова
лялька, яку він боїться розбити.
Але ще гіршим було те, що я хотіла, щоб він був таким і вперше за
довгий час не насміхалася над його поведінкою, а швидше навпаки, я
відповіла взаємністю. Потім він заснув, а я, легенько обіймаючи, всю
ніч вивчала його мужні і в чомусь навіть грубі риси обличчя. Мені було
спокійно та затишно, і зовсім не хотілось доводити комусь, що «Я сама».
Вперше за стільки часу, мені було приємно думати, що я таки чиясь.”
01.03.20..
„ Перший день весни традиційно минає без того самого
відчуття, за яке ми так любимо цю пору року. Ми не помічаємо, що
календар повертає на тепло і легкий верхній одяг, бо як завжди
крутимося у своїх справах. Хоча, якщо згадати затяжні зимові ночі, коли
так палко хотілося, щоб сонце ще хоча б на годинку затрималось на
горизонті, відчуття ностальгії за його променями знову пробуджує
невловимий смуток за теплом і легенькими ситцевими платтями. (Як у
„Москва сльозам не вірить”.)
Мій сьогоднішній день минув у звичних клопотах. Поки мене не було у
місті, багато що змінилось... В першу чергу у мені самій, а воно,
місто, встигло стрімко розпрощатися з сніговими заметами і виглядало
роздягненим і беззахисними, та з іншого боку, щасливим і готовим до
змін на краще. Я також була готова до змін. Спершу я змінила роботу,
потім подзвонила давнім подругам, з якими ми колись щотижня
зустрічалися в кав’ярні на Стометрівці. Виявляється, вони до цього часу
там зустрічаються, щоправда, кав’ярня стала вже доволі дорогим
рестораном, а безтурботні дівчатка: мамами, дружинами і службовцями.
Мені спершу було трішки не зручно, адже ми не бачились дійсно вічність,
та потім відпустило – вони зашились такими ж відкритими і щирими, тому
не зустріли мене як непрошеного гостя, а навіть навпаки. Я давно не
відчувала, що мене дійсно хтось просто радий бачити, хоча в цьому й не
було потреби. До сьогодні...
Ми розійшлись, коли годинник повернув уже на північ. Кожна з нас
поверталась до свого життя і свого світу. І ці світи були настільки
кардинально різними, що здавалось, ми не могли мати нічого спільного.
Але всеж нам було весело разом, як колись. Треба буде повторити
наступного тижня...
Я намагалась змінити навколишнє середовище, щоб
за цими змінами не помічати нагальної потреби приймати рішення, щодо
В... Я була не готова думати про це зараз, хоча розуміла, що рано-чи
пізно мені всеж доведеться задуматись. Колись, але не зараз...»
10.03.20...
« Шкода, що чоловікам ніколи не зрозуміти, що значить,
коли тебе хочуть! Якщо хоча б один чоловік мав змогу це відчути, він
захотів би залишитись в жіночому тілі на завжди (транссексуалів до
уваги не беремо, це інша історія). Цей допінг не порівняти ні з чим.
Адже це відчуття влади є надзвичайно солодким і нажаль до нього швидко
звикаєш, хоча це мабуть єдине виключення з правила, що кількість не
заміняє якість. Тут навпаки, чим більше влади у твоїх руках, тим краще!
Зауважу, що мова не йде про секс, адже після нього вже не так цікаво,
бо він стає уже залежним, а нема нічого більш жалюгідного, аніж
чоловік, який уже не належить собі. Тому останнє – лише для обраних і
по-справжньому самодостатніх!
Сьогодні мала можливість вкотре себе потішити! Вельми презентабельний
партнер нашої компанії замість того щоб зосередитись на діаграмі, де
зображений його потенційний сегмент ринку, десь близько хвилин 20
уважно стежив за моїми губами... Хм! Мені навіть не хочеться думати, що
він собі уявляв, бо як чоловік він був посереднього гатунку. Але
все-таки було весело! Особливо, коли в кінці презентації він забажав ще
посидіти кілька хвилин в конференц-залі, щоб уважніше розглянути
потенційні можливості! Ха... Ну буває, нічого було одягати настільки
вільні брюки, під якими нічого не сховаєш. Так що сиди тепер, вивчай
можливості, чи краще сказати, мрій про неможливе!»
18.03.20...
« Я не стану для тебе іншою, все що я можу – це піти з
твого життя, щоб тобі стало легше! – думка, яка з’явилась після третьої
кави і половини пачки цигарок. Я сама не помітила, як на годиннику була
уже четверта ранку. Поки думалось, час минав непомітно. Я думала про
В... Що він мені може дати? Тепло? Кохання? Гроші? Все це так, але чи
не надто дорогою буде ціна за ці пункти? Адже я не в силі змінити
власне бачення світу, а він не зможе стати тим поштовхом, щоб спонукати
мене осягнути його заново! Все що В... може зробити – так це
продовжувати дарувати миті, від яких так важко відмовитись.
Тільки варто вчасно зупиняти його пориви ніжності і кохання, щоб не
бути відповідальною за ті вчинки, через які він згодом зможе
зненавидіти мене. А ще одного ворога нам не треба. Ну що ж рішення
прийняте - треба далі жити, і головне – красиво! З ним чи без нього, я
не смію не дослухатись до власних бажань, адже якось я вже про них
забувала. Тому, шоу повинно тривати! Любий, ти щасливий чоловік, адже я
буду поряд! Але дещо пізніше, я ще не готова знову витрачати свій час
на тебе. »
25.03.20...
« Сьогодні зловила себе на думці, що перевелись чоловіки
у нашому містечку! Цікаві чоловіки... Сумно, але факт! Особливо молодше
покоління. Ці хлопчаки виховані на електронній музиці, синтетичних
задоволеннях, без яких для них жодна вечірка не минає і всі як один зі
стрижкою, як у Діми Білана. Хочеться вірити, що вони це переростуть, бо
стає трішки лячно, коли розумієш, що цього не станеться. Звісно, час
диктує своє, метросексуали на сьогодні у моді, але чомусь я не можу
собі уявити, що чоловік разом зі мною робить манікюр і влаштовує
істерики через те, що зарепив свіжонафарбований нігтик. Для мене це
називається по-іншому – меншість.
Невже чоловіки стільки років боролись за патріархат, щоб проміняти
владу на модні шортики і стрижку, як у... не хочу повторюватися? Невже
вони так легко здадуть престол? Якщо це трапиться, я по-справжньому
засумую, бо зовсім не цікаво загадково посміхатися до керівника, який
носить так як і ти 11-ти сантиметрові підбори. З жінками буде
складніше.
Хоча, якщо попит породжує пропозицію, то значить самі ж
сучасні дівчатка позбавляють себе розкоші, бути жінкою, даючи чоловікам
можливість бути слабкими! Шкода, але це знову ж таки мода на стиль
життя, хоча більшість стають її жертвами. Образ самостійної і
незалежної жінки прагнуть приміряти на себе усі, тому стирається межа
між істинною самостійністю і жіночим максималізмом, який я називаю
дурістю.»
02.04.20...
« Хтось запам’ятовує колір очей, хтось посмішку близької
людини, комусь не вдається забути рук, а я завжди пам’ятаю голос. Хоча
терпіти не можу про щось інтимне спілкуватись по телефону. Зв’язок і
відстань – не залишають шансу істинному звучанню.
Голос – це
перше, що може звабити мене. Низький, оксамитовий і трішки терпкуватий.
І так затишно у нічній темряві слухати цей голос, коли не бачиш очей, а
тільки намагаєшся уловити почуття людини через ці от оксамитові нотки!
На жаль, красиві голоси теж рідкість.»
10.04.20...
„Я зможу змінити все! І можливо я стану тобі ближчою,
але не розраховуй на те, що я буду твоєю! Я, як витвір мистецтва, кожен
має шанс захоплюватися мною на відстані, мене не забереш у приватну
колекцію, адже тоді втратиться вся моя сутність і особистість. Адже й
ти цінуєш мене за те, що я ніколи не стану тихою і домашньою, ти любиш
мене за те, що я вихор у твоєму тихому житті, розкіш серед сірості
буднів, хоча ти боїшся собі в цьому зізнатися.
Літери самі збігаються в слова. СМС відправлено... „Подзвони мені, я забула як виглядає твій голос...”
Доставлено... Ти дзвониш, а значить все ще попереду... ”
Ольга
Далі буде....