Предыдущая публикация
Всім, хто зайшов на Територію Наших Думок, даруємо Посмішку свою!
Нехай буде Благословенний Шлях Ваш - в чарівний подих наших Слів і в луки наших Фантазій... Запрошуємо Вас - Заходьте без жодних проблем і розташовуйтесь, будьте - як вдома. У нас багато Любові - вистачить і на Вас! Ми з величезною Подякою приймемо будь-який Подарунок Ваш - будь -то написане Слово або просто - Посмішка у відповідь. Наша мета, достукатися до замерзлих сердець - Дзвоником Слова над вухом у них задзвеніти! Бажаємо, щоб ЦЕ - сталося - СЬОГОДНІ і ТУТ і в НАСТУПНІ ДНІ. Будемо щиро раді, якщо кожен, хто входить до нас, знайде для себе щось душевне, цікаве, нове, красиве, ніжне ....Тут - частинки нашої Душі, іскорки гарячих сердець ....
З ПОВАГОЮ ДО ВАС ...... Адміністрація групи...
...
.......
#головна
Следующая публикация
Комментарии 446
Дощить. І день, і ніч плющить…
Усе навколо мокре і чорненьке,
А дощ не припиняється й на мить.
Лишився тиждень до Нового року,
Ялинки вже повсюди продають…
А рік іде тихесенько, по кроку.
Краплини дощику у шибку б’ють,
Неначе осінь знову повертає,
Можливо щось забула доробить.
І від дощу водойма набрякає,
А річка вийти з берегів спішить.
Та осінь й справді в нас була сухою,
То хоч тепер усе заполонить
Дощем холодним, все заллє водою,
Тоді й на відпочинок поспішить.
Ну, а зима своє іще застане,
Скувати встигне річку і ставок.
Сховає в хмарах сонечко багряне,
Розкидає білесенький сніжок.
Усе ще буде: і сніги, й завії,
І холоди, морози, вітрюган
Та ніжний іній, як чарі...ЕщёА за віконцем марево сіреньке,
Дощить. І день, і ніч плющить…
Усе навколо мокре і чорненьке,
А дощ не припиняється й на мить.
Лишився тиждень до Нового року,
Ялинки вже повсюди продають…
А рік іде тихесенько, по кроку.
Краплини дощику у шибку б’ють,
Неначе осінь знову повертає,
Можливо щось забула доробить.
І від дощу водойма набрякає,
А річка вийти з берегів спішить.
Та осінь й справді в нас була сухою,
То хоч тепер усе заполонить
Дощем холодним, все заллє водою,
Тоді й на відпочинок поспішить.
Ну, а зима своє іще застане,
Скувати встигне річку і ставок.
Сховає в хмарах сонечко багряне,
Розкидає білесенький сніжок.
Усе ще буде: і сніги, й завії,
І холоди, морози, вітрюган
Та ніжний іній, як чарівні мрії,
Й казкова тиша, й сніжний ураган…
Та поки дощ стукоче у віконце
І вийти з дому просто не дає…
Давно уже не проглядало сонце.
Вже й сумніваюсь, чи воно ще є…
Надія Красоткіна
Ялинки включені, вогні
Повсюди різнокольорові.
На серці радісно мені
В зимові вечори святкові.
Хоч за вікном летять сніги,
Морозу сильного немає.
І потепліло навкруги,
А день так швидко догорає.
Бо все одно ж таки, зима,
У хаті треба натопити.
А надворі уже пітьма,
Вечерю будемо варити.
Усі присядуть до стола,
Й полине в хаті тиха мова.
На землю чорна ніч прийшла
Холодна, темна і зимова.
А в хаті затишно. Тепло
Навколо ніжне розлилося.
В серця таємне щось прийшло,
І хочеться, щоб все збулося
Найкраще, сонячне, святе,
Про що душа так щиро мріє.
Життя в нас дуже непросте,
Та живемо і є надія…
Надія Красоткіна
Що водичку із калюжі пташка п’є?
Ніде дітям посковзатись на біду,
Квіти стали проростати у саду.
А до року до Нового лиш три дні,
Ані снігу, ні морозу в вихідні.
Вже ялинки засвітились по містах,
А зими чогось немає, просто жах…
То ж Морозе, не барися, а прийди
І велику чорну хмару приведи.
Хай вона розкриє крила над ставком
І покриє все навколо в нас сніжком,
Щоб спускалися днями діти із гори —
І встелились снігом білим всі двори.
Щоб мороз кусав за вуха і носи.
Принеси нам білосніжної краси!
Надія Красоткіна
що не встигнеш навіть оглянутись…
Бережімо кожну мить життя,
Бо назад уже їм не вернутись.
В клопотах щоденних тратим час,
Забуваєм, що біжать хвилини,
Щоб « люблю «, чи лагідне «пробач»
Рідним людям вимовить могли ми.
Як зуміти їх не розгубить
Дорогі життя моменти наші ?
Як зробити так, щоб зрозуміть
Істину змогли ми, чи побачить?
Бо проходить день,і два, і п’ять…
Розумом ,нарешті, осягаєш
-Як же швидкоплинно дні летять!
-Як безжально скоро час минає!
Все в житті потрібно цінувать!
Берегти усе,що нам дається…
Бо життя- тонесенька струна,
Яка часто так раптово рветься…
Леся Гук
"Перлини душі" 2016
Так іноді зову свої вірші.
Поезія- мов пісня колискова,
У вічне, в висоту політ душі.
Політ цей невагомий, наче вітер.
І вже несила втриматись мені:
Розрадити, зігріти, звеселити-
Вірші звучать у думці, як пісні.
Вони часом комусь незрозумілі.
В них ностальгія, віра, чи тривога,
Порада у віршах є і надія-
Уміння це дароване від Бога.
<f fg
...ЕщёІ сповідь, і молитва, і розмова-Так іноді зову свої вірші.
Поезія- мов пісня колискова,
У вічне, в висоту політ душі.
Політ цей невагомий, наче вітер.
І вже несила втриматись мені:
Розрадити, зігріти, звеселити-
Вірші звучать у думці, як пісні.
Вони часом комусь незрозумілі.
В них ностальгія, віра, чи тривога,
Порада у віршах є і надія-
Уміння це дароване від Бога.
Вірші живуть, коли слова не тліють-
Палким вогнем горіти слово мусить.
Хай комусь серце кожен з них зігріє-
Поезія людські лікує душі.
(Леся Гук)
(Хоч нашої немає в цім вини).
Тому прошу тебе: щомиті, щохвилиночки
Цінуй життя, цінуй його, цінИ...
Не дай душі ніколи бути черствою,
І не лишай в ній місця для журби.
Світись для мене кожен день веселкою,
Люби мене, люби мене, люби...
Якщо ти будеш милою й бажаною,
То будеш вічно у душі цвісти.
Кохай са
...ЕщёЩодня вмирають нас якісь ч а с т и н о ч ки,(Хоч нашої немає в цім вини).
Тому прошу тебе: щомиті, щохвилиночки
Цінуй життя, цінуй його, цінИ...
Не дай душі ніколи бути черствою,
І не лишай в ній місця для журби.
Світись для мене кожен день веселкою,
Люби мене, люби мене, люби...
Якщо ти будеш милою й бажаною,
То будеш вічно у душі цвісти.
Кохай сама і будь завжди коханою,
Щасти тобі, щасти тобі, щ а с т и...
Василь Кирилюк.
Створили iх iще до нас, давно.
А ми… Що ж ми? Лиш випадковi стрiчнi.
Яке гiрке, яке гiрке вино!
Гiрке… гiрке… гiркішого немає,
Мов кров уся просякнута вином,
Коли в нас в головi душа палає,
Стаєш ти перед серцем лиш рабом.
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно…
За нашу зустрiч
...ЕщёКохання, вiрність — iстини одвічнi.Створили iх iще до нас, давно.
А ми… Що ж ми? Лиш випадковi стрiчнi.
Яке гiрке, яке гiрке вино!
Гiрке… гiрке… гiркішого немає,
Мов кров уся просякнута вином,
Коли в нас в головi душа палає,
Стаєш ти перед серцем лиш рабом.
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно…
За нашу зустрiч! За прощання наше!
Яке гiрке, яке гiрке вино!
© Ліна Костенко
"Кохання, вiрність — iстини одвічнi..."
Теплі і барвисті- літо осяйне.
В холоди осінні, чи у дні зимові
Часто зігрівають ласкою мене.
Спогади дитинства- свіжий хліб у хаті.
І привітно груша в вікна зазира.
Змійкою стежина звилася у м'яті,
Наче утікає з рідного двора.
Пісня, сміх і радість в спогадах зринають,
Лицемірству й фальші місця не знайти.
Болі і тривоги боком обминають.
Кличуть загадково-сонячні світи.
Спогади дитинства часто оживають,
В батьківську хатину птахою летять,
В росяні світанки влітку повертають,
Мелодійним дзвоном у струмках звучать.
Виграє веселка в спогадах дитинства,
Вибивають танець краплі дощові.
Оповиті духом величі й таїнства
Назавжди у серці спогади живі.
Леся Гук
Це для мене пора ностальжи...
Я вимірюю розміром диму
Те, наскільки паршиво в душі...
Плаче гірко моя ностальгія...
Не рятує - ні чай, ні "Шаблі"...
Знов доносить холодна Завія:
Як без мене живеш, Наталі?
Як без Тебе?... - Без тебе - все мимо...
Повз - летить, наче вихор, життя...
Я ховаю за кільцями диму
Безутішні свої почуття...
Час стікає, мов дощ з парасолі
І безжалісно душу шкребе...
До сердець ми зітерли паролі,
Перевершивши самі себе....
От якби... все почати спочатку,
Де ми юні іще, молоді...
Ми, мабуть, не поставили б крапку
Там, де кома просилась тоді....
А по тому... живемо порізно,
Ти один...і я, також, одна...
Жаль, що ми розуміємо пізно,
Що самотність - висока ціна...
Непомірно велика-велика,
Тим не сказаним вчасно словам...
Пам'ятаєш? - я - йшла...ти - не кликав...
Гордість була порадниця нам...
Я і досі ще "нашим" хворію,
А літа нижче гнуть до землі...
Тільки, знаєш, мою ностальгі...ЕщёНе полЮблю ніколи я зИму:
Це для мене пора ностальжи...
Я вимірюю розміром диму
Те, наскільки паршиво в душі...
Плаче гірко моя ностальгія...
Не рятує - ні чай, ні "Шаблі"...
Знов доносить холодна Завія:
Як без мене живеш, Наталі?
Як без Тебе?... - Без тебе - все мимо...
Повз - летить, наче вихор, життя...
Я ховаю за кільцями диму
Безутішні свої почуття...
Час стікає, мов дощ з парасолі
І безжалісно душу шкребе...
До сердець ми зітерли паролі,
Перевершивши самі себе....
От якби... все почати спочатку,
Де ми юні іще, молоді...
Ми, мабуть, не поставили б крапку
Там, де кома просилась тоді....
А по тому... живемо порізно,
Ти один...і я, також, одна...
Жаль, що ми розуміємо пізно,
Що самотність - висока ціна...
Непомірно велика-велика,
Тим не сказаним вчасно словам...
Пам'ятаєш? - я - йшла...ти - не кликав...
Гордість була порадниця нам...
Я і досі ще "нашим" хворію,
А літа нижче гнуть до землі...
Тільки, знаєш, мою ностальгію
Не лікує ні час, ні "Шаблі "...
Не полЮблю ніколи я зИму:
Це вона розвела нас тоді...
Біль ковтаю я кільцями диму,
Запиваючи білим "Шаблі ".......
Наталія Кислощук.
Усе було – і сум, і самота.
І горе втрат, і дружба нефальшива.
А ця любов – як нитка золота,
Що й чорні дні життя мого прошила.
Усе було, було й перебуло.
А ця любов – як холодно без неї!
Як поцілунок долі у чоло.
Як вічний стогін пам’яті моєї.
Хай відпочинуть трохи твої ноги,
Бо ти побачиш, що усе дарма,
Бо все виходить колись з моди.
І час,мабуть, вже інший надворі,
і зараз не кажу про пору року,
ловіть момент , допоки молоді,
Не слухайте про що говорять збоку....
Любіть людину, що вам до душі,
Робіть для неї все, що тільки можна,
Щоб ви ніколи не були чужі..
Бо полюбити так не зможе кожна,
Навчіться її ніжно берегти.
Оберігати тихо від усього злого,
"Життя ж прожить-не поле перейти..."
То ж не забудьмо цього правила простого,
Один у цьому світі ти ніхто....
Нічого сам не зможеш досягнути,
Тримай це щастя, щоби не пішло,
Його ж нелегко буде повернути....
Мов клавіші фортепіано,
В нім – білі й чорні кольори.
Багатогранне. Невблаганне.
Лиш раз дароване Згори…
Життя – мов музика – спокійне,
А часом і бурхливим є,
Божественно-благоговійне…
Кому Всевишній як дає.
І злети в ньому, і цейтноти.
Змістовне. Радісне. Сумне.
Високі є й фальшиві ноти.
Таке воно буття земне…
Летять секунди. Мчать години.
Безперестанку час біжить…
Цінуй своє життя, людино,
Плекай дбайливо кожну мить.
Микола Петренко
(притча)
Колись давно…- Господь задумав сам…
Зліпив із глини десять чоловік…
Надав завдання тим чоловікам…
І кожного до справи він прирік…
Хтось орав землю…- Котрийсь пас овець…
Ловили інші рибу у річках……
Спостерігав за ними Бог-отець…
Горіла справа в кожного в руках…
Живуть…- Працюють…- Ніби все в них є…
Та все одно чогось не вистачає…
Бог кожному з них тісто роздає…
Й зліпити собі жінку заставляє…
Зліпіть собі…- Але ліпіть таку…
Яку душа і серце забажає…
Худу…Низеньку…Товсту чи струнку…
Таку, яка до серця припадає…
Ви зліпите…-Я в них вдихну життя…
І кожен з вас візьме для себе пару……
А щоб жилось вам, хлопці, до пуття…
Я цукру принесу вам із базару…
І ось на блюдці десять грудочок…
Візьміть по грудці…-І жінкам роздайте…
Цінуйте своїх любих жіночок…
А на чужих красунь не заглядайте…
Так і зробили…- Та Господь кричав…
От тобі й на…- То хто ж із вас з’їв дві?
Я одинадцять сахарин поклав….
Ой, лихо ж моїй бідній голові…
М...ЕщёЧУЖА -СОЛОДША…
(притча)
Колись давно…- Господь задумав сам…
Зліпив із глини десять чоловік…
Надав завдання тим чоловікам…
І кожного до справи він прирік…
Хтось орав землю…- Котрийсь пас овець…
Ловили інші рибу у річках……
Спостерігав за ними Бог-отець…
Горіла справа в кожного в руках…
Живуть…- Працюють…- Ніби все в них є…
Та все одно чогось не вистачає…
Бог кожному з них тісто роздає…
Й зліпити собі жінку заставляє…
Зліпіть собі…- Але ліпіть таку…
Яку душа і серце забажає…
Худу…Низеньку…Товсту чи струнку…
Таку, яка до серця припадає…
Ви зліпите…-Я в них вдихну життя…
І кожен з вас візьме для себе пару……
А щоб жилось вам, хлопці, до пуття…
Я цукру принесу вам із базару…
І ось на блюдці десять грудочок…
Візьміть по грудці…-І жінкам роздайте…
Цінуйте своїх любих жіночок…
А на чужих красунь не заглядайте…
Так і зробили…- Та Господь кричав…
От тобі й на…- То хто ж із вас з’їв дві?
Я одинадцять сахарин поклав….
Ой, лихо ж моїй бідній голові…
Мовчали всі…- Господь жінок забрав…
Перемішав їх добре, як годиться…
І потім кожному із них роздав…
Кому яка попалась молодиця…
З тих пір ті дев’ять, котрі з десяти…
Все думають про найсолодшу жінку…
Її б хоч раз торкнутись…- Зайняти…
Бо ж вона з’їла зайву «сахаринку»…
І лиш отой десятий з них…- Один…
Він знає що усі ми однакові…
Бо ловелас не визнає провин…
З’їв сам провину в зайвому кускові…
Таміла Хмільовська ( Панасюк)
В минуле день за днем летять роки.
Спинися на маленьку мить, людино,
Спитати: між проблем і суєти,
Що для душі твоєї часом треба?
Яких скарбів ти прагнеш віднайти:
Багатства, злота, може сонця в небі?
-В душі тепла і в серці доброти!
Леся Гук, " Життєві істини"
Помирає президент і опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент. Тільки, на жаль, перш ніж вас тут поселити, повинен вам сказати, що потрібно вирішити одну невелику проблемку.
Бачте, це велика рідкість, щоб політик такого високого рангу потрапив у рай, і ми, по правді кажучи, навіть не знаємо, що з вами робити. Тому ми вирішили, що один день ви проведете в пеклі і один в раю, щоб ви самі могли вільно вирішити, де проводити свою вічність. Потім апостол проводжає знов прибув до ліфта, на якому колишній президент спускається в пекло.
Відкриваються двері ліфта, він виходить і бачить навколо себе яскраво-зелене поле для гольфу. Вдалині він зауважує розкішний клуб. До нього назустріч біжать його друзі-політики, з якими він колис
...ЕщёАнекдот дня - Помирає пан Президент, опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає...Де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент...Помирає президент і опиняється біля воріт Раю, де його зустрічає апостол Петро зі словами: — Ласкаво просимо в рай, пан президент. Тільки, на жаль, перш ніж вас тут поселити, повинен вам сказати, що потрібно вирішити одну невелику проблемку.
Бачте, це велика рідкість, щоб політик такого високого рангу потрапив у рай, і ми, по правді кажучи, навіть не знаємо, що з вами робити. Тому ми вирішили, що один день ви проведете в пеклі і один в раю, щоб ви самі могли вільно вирішити, де проводити свою вічність. Потім апостол проводжає знов прибув до ліфта, на якому колишній президент спускається в пекло.
Відкриваються двері ліфта, він виходить і бачить навколо себе яскраво-зелене поле для гольфу. Вдалині він зауважує розкішний клуб. До нього назустріч біжать його друзі-політики, з якими він колись працював, радісно обіймають його, згадуючи старі добрі часи, коли вони всі разом багатіли за рахунок українського народу. Вони грають партію в гольф, а потім разом йдуть в клуб на вечерю з чорною ікрою, омарами та іншими смаколиками.
З ними вечеряв і сам Сатана, який в реальності виявився людиною дуже симпатичним, привітним і веселим. Пан Президент так весело провів час, що навіть не помітив, що вже настав час іти. Всі підходять до нього, гаряче тиснуть йому руки. Пан Президент був дуже зворушений, і йому стало сумно.
Але ось, двері ліфта закриваються, і він знову піднімає Президент до брами раю, де її зустрічає апостол Петро. Наступні 24 години Президент проводить час так: перестрибує з хмари на хмару, грає на арфі, молиться і співає. День довгий і нудний, але нарешті він закінчується.
З'являється апостол Петро і запитує: — Пане президент, ви провели один день в пеклі і один в раю, тепер ви можете демократично вирішити, де провести залишок вічності. Президент трохи подумав, почухав лисину й каже: — Ну, що я можу сказати, рай – це, звичайно, дуже красиве місце, але здається, мені більше сподобалося в пеклі.
Апостол Петро, знизавши плечима, знову проводжає його до ліфта. Коли ліфт спустився і двері відкрилися, Президент побачив... величезну пустелю, все завалене сміттям, а всі його друзі, одягнені в робочі комбінезони, збирали цей сміття та пакували його в чорні пластикові пакети. До нього підходить Сатана і обнімає її однією рукою за шию в знак вітання. — Я не розумію, — лепече Президент— дозвольте, вчора тут було поле для гольфу і клуб, де у нас була вечеря з чорною ікрою і омарами, і взагалі, ми вчора тут так здорово відтягнулися... А зараз тут тільки ця пустеля, завалена сміттям, а мої друзі здаються останніми невдахами...
Сатана дивиться на нього, посміхається і каже: — Друже мій, вчора у нас була передвиборча кампанія. А сьогодні ти за нас вже проголосував...
Симфония Небес звучит из сердца,
Деревья в шубках новеньких стоят,
И в феврале им дал Господь согреться,
Сверкает зачарованный мой сад.
Во всём рука Творца, куда не гляну!
Мороз и солнце и скрипит снежок,
Восторгом наполняюсь постоянно,
Всё дивно сотворил Великий Бог!
Делами рук Его я восхищаюсь,
Хвалу Христу душа моя поёт,
Как девочка, Ему я улыбаюсь,
А Он увидеть красоту даёт.
Я радуюсь, и всем добра желаю,
Пусть наш Господь вас всех благословит!
Блаженны те, кого Он вразумляет,
Он освятит, спасёт и сохранит!
Ты, человек - венец Его творения,
Он всё прекрасным создал для тебя,
И ждёт от нас Бог только посвящения,
Ведь Он на крест пошёл нас возлюбя…
6.02.18. Бондаренко Любовь.
СКАРБ ВІД БОГА…
В душі дощить… А хочеться тепла ...
Так хочеться слова почути ніжні ...
Не думати про те що самота ...
Зірве для мене хризантеми пізні ...
Зірве… І кине у тривожні сни ...
Запросить на вечерю хуртовину
І будуть святкувати до весни,
А я у небо пташкою полину ...
Покину землю грішну без жалю ...
І стану кришталевою сльозою ...
Я вже давно прокинулась… Не сплю ...
До місяця торкаюся рукою ...
Втомилась бути сильною за двох ...
І навмання втомилася летіти ...
Молитв моїх давно не чує Бог,
Аби почув- потрібно заслужити ...
За стільки літ втомила чужина ...
Слова німіють ...-В горлі ком зростає...
Навколо мене сутінки ..пітьма ...
Але ніхто цього не помічає ...
Холоне чай ..Цукерки на столі ...
Самотність в очі дивиться щоночі
Із нею поруч холодно мені ...
В камині дрова.....Попіл .. Сни пророчі ...
Схилив
...ЕщёСКАРБ ВІД БОГА…
В душі дощить… А хочеться тепла ...
Так хочеться слова почути ніжні ...
Не думати про те що самота ...
Зірве для мене хризантеми пізні ...
Зірве… І кине у тривожні сни ...
Запросить на вечерю хуртовину
І будуть святкувати до весни,
А я у небо пташкою полину ...
Покину землю грішну без жалю ...
І стану кришталевою сльозою ...
Я вже давно прокинулась… Не сплю ...
До місяця торкаюся рукою ...
Втомилась бути сильною за двох ...
І навмання втомилася летіти ...
Молитв моїх давно не чує Бог,
Аби почув- потрібно заслужити ...
За стільки літ втомила чужина ...
Слова німіють ...-В горлі ком зростає...
Навколо мене сутінки ..пітьма ...
Але ніхто цього не помічає ...
Холоне чай ..Цукерки на столі ...
Самотність в очі дивиться щоночі
Із нею поруч холодно мені ...
В камині дрова.....Попіл .. Сни пророчі ...
Схилився ангел мовчки над столом
І написав єдине слово : «ЖИТИ»...
Мене до себе пригорнув крилом ...
Прошепотів :-« Ти маєш ще творити ...
Забудь про себе .. -Про свої жалі ...
Благословенна ти й твоя дорога ...
Твій порятунок - це твої вірші ...
Твої пісні -найбільший скарб від Бога ..
08.02.2018
Автор Светлана Бояркевич
Не хочу вірити у те що сталось .
Зі словом «Був», я не погоджусь, чуєш ?!
Ти є у ранках ...-В тих, що я сміялась...
У снах, де мене солодко цілуєш ...
Я прокидаюсь у сльозах щоночі ...
Вухастика до себе пригортаю ...
Твій ніжний голос чую…- Бачу очі ...
В очах твоїх «Люблю» щораз читаю ...
Я цілий рік без тебе вчуся жити,
О, Боже, як це важко… -Слів замало !
В розбиту ємкість воду не налити ...
З шматочків серце досі не зібрала ...
Одне лишилось…- Внучкою радіти ...
Дітьми, які сумують за тобою ...
І цього вже нікому не змінити ...
Повінчана навіки я з журбою ...
А ти то листям падаєш в долоні…
То голубом у двір летиш раненько ,
То променем засяєш на іконі ...
А то крилом торкнешся рук легенько ...
Я досі все, мій милий, пам'ятаю…
Як вчилися кохання наше пити ...
Час не лікує, любий…Я це знаю ...
Потрібно якось далі мені жити ...
10.02.2018
Автор: Светлана Бояркевич
Оформления: Светлана Бояркевич</s...ЕщёНЕ ХОЧУ ВІРИТИ .....
Не хочу вірити у те що сталось .
Зі словом «Був», я не погоджусь, чуєш ?!
Ти є у ранках ...-В тих, що я сміялась...
У снах, де мене солодко цілуєш ...
Я прокидаюсь у сльозах щоночі ...
Вухастика до себе пригортаю ...
Твій ніжний голос чую…- Бачу очі ...
В очах твоїх «Люблю» щораз читаю ...
Я цілий рік без тебе вчуся жити,
О, Боже, як це важко… -Слів замало !
В розбиту ємкість воду не налити ...
З шматочків серце досі не зібрала ...
Одне лишилось…- Внучкою радіти ...
Дітьми, які сумують за тобою ...
І цього вже нікому не змінити ...
Повінчана навіки я з журбою ...
А ти то листям падаєш в долоні…
То голубом у двір летиш раненько ,
То променем засяєш на іконі ...
А то крилом торкнешся рук легенько ...
Я досі все, мій милий, пам'ятаю…
Як вчилися кохання наше пити ...
Час не лікує, любий…Я це знаю ...
Потрібно якось далі мені жити ...
10.02.2018
Автор: Светлана Бояркевич
Оформления: Светлана Бояркевич
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
СПІШИТЬ ВЕСНА…
З останніх сил пручається зима,
Ще з ночі сніг почав танок останній ...
За хуртовинами іде весна
Виблискує наряд її вінчальний ...
Вона ступає ніби кошеня ,
А лютий їй дорогу замітає
Кидає мокрим снігом навмання
І навіть в сни до себе не впускає ...
А березень всміхається йому ...
І каже : -Я ще трішки зачекаю
І твоє серце з льоду розтоплю
Мережива усі порозплітаю ...
Проб'ються проліски… І зацвітуть
Пташки в моїх долонях заспівають
Дерева поступово оживуть ...
І кольорами ніжними заграють ...(С.Б.)
Зима не шаленіє…-Лиш січе…
Притихла…-Бо повіяло весною…
Сніжинка зникла, впавши на плече..
Стекла прозоро-чистою сльозою…
Щебече пташка, чуючи весну,
Плющить зі стріхи, меншають «бурулі»…
Чекає на веснянку голосну…
Бо скоро вже куватимуть зозулі…
А чер...ЕщёСВІТЛАНА БОЯРКЕВИЧ (ІСПАНІЯ)
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
СПІШИТЬ ВЕСНА…
З останніх сил пручається зима,
Ще з ночі сніг почав танок останній ...
За хуртовинами іде весна
Виблискує наряд її вінчальний ...
Вона ступає ніби кошеня ,
А лютий їй дорогу замітає
Кидає мокрим снігом навмання
І навіть в сни до себе не впускає ...
А березень всміхається йому ...
І каже : -Я ще трішки зачекаю
І твоє серце з льоду розтоплю
Мережива усі порозплітаю ...
Проб'ються проліски… І зацвітуть
Пташки в моїх долонях заспівають
Дерева поступово оживуть ...
І кольорами ніжними заграють ...(С.Б.)
Зима не шаленіє…-Лиш січе…
Притихла…-Бо повіяло весною…
Сніжинка зникла, впавши на плече..
Стекла прозоро-чистою сльозою…
Щебече пташка, чуючи весну,
Плющить зі стріхи, меншають «бурулі»…
Чекає на веснянку голосну…
Бо скоро вже куватимуть зозулі…
А через тиждень Стрітення буде,
А там і Масляна з млинцями, ніби сонце…
Спішить весна…- Надію нам веде…
Промінчиками проситься в віконце…(Т.Х.)
08.02.2018
Ввижається весна у снах і мріях!
Хіба не бачите,як вісники скупі, -
Сніги вчорашні - тануть брудно-сіро?!
Хіба не чуєте дзвінкий,мажорний тон
У щебеті синиць на підвіконні?!
І то не сад скрипить так в унісон -
То позіхає вже земля спросоння.
А вітер? Вітер геть зовсІм не той!
Хоч часом ще насуплено дражниться,
Та все частіше нудить за весною,
Щоб їй,царівні,віддано скориться.
То як - вже й ви в передчутті весни?
Я заразила вас своїми снами?
А правда ж : світ став не такий сумний,
Коли із серця б'є весна струмками?!
Валентина Матвіїв
Картинка в інтернеті…- Немовля…
Лежить у ліжечку…- Гарнесеньке на вроду…
Малесеньке …- Невинне Янголя…
У цьому світі залишилося без роду….
Лежить…- Пухкенькі щічки…І вуста…
Розкинуло маленькі рученята…
Дивлюсь…У горлі ком…-І пустота…
Нема в дитини а ні мами…А ні тата…
Нема…- Тепер нема!!!! - Але ж були…
Що сталося…-Чому дитя забуте?
Мабуть стосунки їхні відгули…
Я не суддя…- Та як же це збагнути?
Під фото надпис…-Я тепер одна…
Марина я…- Мене лишила «МАМА»…
Серце щемить, як зірвана струна…
Болить мене сумна життєва драма…
Потрібно людям вчитись у тварин…
Малих щенят не покидає сука…
Хоча багато в світі є причин…
Життя прожити, то складна наука…
Не покидайте люди діточок…
Навчіться в кішки ніжності й любові…
Лежить дитя, схилившись на бочок…
Їй мама не співає колискові…
Ти молода, іще біди не знала’’.
Та не взували ви моє взуття,
Й не чули, як у відчаї кричала…
Не бачили моїх гарячих сліз,
Не чули серця мого крики болю…
А біль із нього, як гадюка ліз,
І з тим плачем він вирвався на волю.
А ви не йшли моїм шляхом пліток,
Круті дороги мої не топтали,
Не бачили моїх фотокарток,
Й моїх книжок ви також не читали….
Мене за руку вели теж не ви,
Коли в пітьмі молилась я до Бога,
Й не ви мені тоді допомогли,
Коли до пропасті вела мене дорога.
То як беретесь й судите мене?
Як можете ви знати, чим живу я???
Не забувайте, що живемо раз,
І кожен сам своїм життям керує.
Та що ж вам говорити про життя?
Та що ж осуджувати долю вам не вашу???
Подумайте про власне каяття,
І їжте зі своєї миски кашу…
© Оксана Граб"юк "
Лишився тиждень до весни.
Вона уже й говорить з нами,
Приходить радісно у сни.
Дарує квіти білосніжні,
Жовтенький первоцвіт цвіте,
І крокуси красиві, ніжні…
Усе під сонечком росте.
На річці лебеді з качками
Шукають гнізда на воді.
Небесна синь бринить над нами,
А вся природа — у труді…
Прокинулось все, оживає,
Хоч в календарику — зима…
<f fg sc003300
...ЕщёА вже весна не за горами.Лишився тиждень до весни.
Вона уже й говорить з нами,
Приходить радісно у сни.
Дарує квіти білосніжні,
Жовтенький первоцвіт цвіте,
І крокуси красиві, ніжні…
Усе під сонечком росте.
На річці лебеді з качками
Шукають гнізда на воді.
Небесна синь бринить над нами,
А вся природа — у труді…
Прокинулось все, оживає,
Хоч в календарику — зима…
Але весна вже не чекає,
І всі календарі — дарма…
Вона наблизилась до краю,
Ввірвалась в зиму та й іде.
І я від щастя розквітаю,
Бо щастя нам весна веде.
Надія Красоткіна
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА
ДУЕТ « ДВІ ДУШІ»
КОЛОДІЙ ….
Ще з часів Трипільської культури…
Існувало свято Колодій...
Крізь сніги ...Замети ...Кучугури...
Йшло воно у твій дім… І у мій ...
Тих хто розгнівився… -Примирити ,
Щоб добром наповнились серця ...
Йшло життєві сили відродити ..
Прославляючи в піснях Творця ...
Колодій! -Час прощення й надії ,
Аби весну в злагоді зустріти ...
Підняло блакитні небо вії…
Час прийшов до столу запросити ...
На столі млинці з ікрою… -З сиром ...
В казані варенички в сметані ...
Тож святкуймо, любі друзі, з миром!
Дома ...У гостях, чи у кав'ярні ! (С.Б.)
Заквітчають стрічками колодку…
З піснею підуть жінки в шинок…
Розіллють горілочку солодку…
Одна другу поведе в танок…
Свято це воістину жіноче,
Масляна…Колодка… Сиропуст…
Зустрічають весноньку охоче…
Лине гарна пісня й жарт із вуст…
У котроїсь син не оженився…
Доня засиділася в дівках…
Якщо хтось з дітей не одружився…
Звичай розквітав на кол...ЕщёСВІТЛАНА БОЯРКЕВИЧ
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА
ДУЕТ « ДВІ ДУШІ»
КОЛОДІЙ ….
Ще з часів Трипільської культури…
Існувало свято Колодій...
Крізь сніги ...Замети ...Кучугури...
Йшло воно у твій дім… І у мій ...
Тих хто розгнівився… -Примирити ,
Щоб добром наповнились серця ...
Йшло життєві сили відродити ..
Прославляючи в піснях Творця ...
Колодій! -Час прощення й надії ,
Аби весну в злагоді зустріти ...
Підняло блакитні небо вії…
Час прийшов до столу запросити ...
На столі млинці з ікрою… -З сиром ...
В казані варенички в сметані ...
Тож святкуймо, любі друзі, з миром!
Дома ...У гостях, чи у кав'ярні ! (С.Б.)
Заквітчають стрічками колодку…
З піснею підуть жінки в шинок…
Розіллють горілочку солодку…
Одна другу поведе в танок…
Свято це воістину жіноче,
Масляна…Колодка… Сиропуст…
Зустрічають весноньку охоче…
Лине гарна пісня й жарт із вуст…
У котроїсь син не оженився…
Доня засиділася в дівках…
Якщо хтось з дітей не одружився…
Звичай розквітав на колодках…
Колодію…Мудрий Колодію…
Примири нарешті наш народ…
Подаруй нам весну …-І надію…
Звільни землю від чужих заброд…(Т.Х.)
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
ЛЮБІТЬ….
Кохайте ! Бо кохання -це дар Божий !
В обіймах своїх втримайте весну ...
У день негоди… в день щасливий гожий
Кохайте до безтями лиш одну ...
І не скупіться на вірші, на прозу,
На поцілунки ...квіти ...та пісні ...
Не дайте в душу заповзти морозу
І не спішіть казати слово: «Ні» ...
Сьогодні день Святого Валентина
Наповніть свої келихи вином ,
Святкує світ ! Святкує Україна ...
Святкує Всесвіт за одним столом ...(С.Б.)
Любіть…І свого ближнього й родину…
Цінуйте землю…Ліс…Озера, гай…
Любіть всім своїм серцем Україну…
Свій милий неповторний рідний край…
Любіть батьків…Онуків пригортайте…
Гордіться дочками…Хай радує Вас син,
Свою любов примножуйте…Плекайте…
Так як велів Святий нам Валентин…
Що може бути краще за кохання?…
Це безперечно-лиш сама любов…
Приймайте ж друзі у цей день вітання…
Наше кохання -то основа із о...ЕщёСВІТЛАНА БОЯРКЕВИЧ (ІСПАНІЯ)
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
ЛЮБІТЬ….
Кохайте ! Бо кохання -це дар Божий !
В обіймах своїх втримайте весну ...
У день негоди… в день щасливий гожий
Кохайте до безтями лиш одну ...
І не скупіться на вірші, на прозу,
На поцілунки ...квіти ...та пісні ...
Не дайте в душу заповзти морозу
І не спішіть казати слово: «Ні» ...
Сьогодні день Святого Валентина
Наповніть свої келихи вином ,
Святкує світ ! Святкує Україна ...
Святкує Всесвіт за одним столом ...(С.Б.)
Любіть…І свого ближнього й родину…
Цінуйте землю…Ліс…Озера, гай…
Любіть всім своїм серцем Україну…
Свій милий неповторний рідний край…
Любіть батьків…Онуків пригортайте…
Гордіться дочками…Хай радує Вас син,
Свою любов примножуйте…Плекайте…
Так як велів Святий нам Валентин…
Що може бути краще за кохання?…
Це безперечно-лиш сама любов…
Приймайте ж друзі у цей день вітання…
Наше кохання -то основа із основ…(Т.Х.)
Не тех, что сорваны в теплице.
А на лугу там, где барашек,
К ручью склонился, чтоб
напиться.
Зимой так хочется тюльпанов,
Покрывших степь своим
узором.
Как красных тысяча тюрбанов,
Стоявших солнечным дозором.
А желтоцветик – одуванчик,
Растущий на полях России,
На нем наряд воздушно
брачный –
И до чего же он красивый.
Зимой так хочется нам лета,
Не так мы летом жаждем
зиму –
Куплеты бойкой оперетты,
Чем свисты вьюги через силу.
Карлос Кастанеда
Заплющило…Засльотило…- Березень…- Явдохи…
Впирається…- Відступає зимонька потрохи…
Закружляла вітром буйним…Сніги розтопила…
Туман густий розстелила…- Поділ намочила…
Життєславна… Життєдайна… Газдиня Докія…
Поспішає весна красна…-А з нею й надія…
Розбудила земну силу…- Ознаменувала…
Вже й маленька вівсяночка зранку заспівала..
Святі ключі від водиці дістала з полиці…
Заспівають весняночку дівки й молодиці…
Необхідні ті ключики новому врожаю…
Бути теплу…Бути сонцю…Зеленіть розмаю…
Обліпили верболіз котики пухнасті…
Клубочаться угорі хмарини купчасті…
Плаче…- Плаче Євдокія рясними дощами…
Весна зиму проводжає густими сльозами…
Б’є поклони туманами, стелячись до ніг…
Де-не-де ще залишився клаптиками сніг …
На горбочках…-У ярочках за траву вчепився…
Чи глибоко десь у ямці приліг… - Притулився…
Ще трішечки, блисне сонце –стече рівчаками…
Повернуться із вирію журавлі ключами…
Принесуть на своїх крильцях ластівки тепло…
Але нині в нас Явдоха ще січе в чоло…<...ЕщёНА ЯВДОХИ....
Заплющило…Засльотило…- Березень…- Явдохи…
Впирається…- Відступає зимонька потрохи…
Закружляла вітром буйним…Сніги розтопила…
Туман густий розстелила…- Поділ намочила…
Життєславна… Життєдайна… Газдиня Докія…
Поспішає весна красна…-А з нею й надія…
Розбудила земну силу…- Ознаменувала…
Вже й маленька вівсяночка зранку заспівала..
Святі ключі від водиці дістала з полиці…
Заспівають весняночку дівки й молодиці…
Необхідні ті ключики новому врожаю…
Бути теплу…Бути сонцю…Зеленіть розмаю…
Обліпили верболіз котики пухнасті…
Клубочаться угорі хмарини купчасті…
Плаче…- Плаче Євдокія рясними дощами…
Весна зиму проводжає густими сльозами…
Б’є поклони туманами, стелячись до ніг…
Де-не-де ще залишився клаптиками сніг …
На горбочках…-У ярочках за траву вчепився…
Чи глибоко десь у ямці приліг… - Притулився…
Ще трішечки, блисне сонце –стече рівчаками…
Повернуться із вирію журавлі ключами…
Принесуть на своїх крильцях ластівки тепло…
Але нині в нас Явдоха ще січе в чоло…
Як полустанки за вікном вагону
біжать роки, заповнюючи нас
життя різноголосим передзвоном...
Як світлий день прийде -
то два за ним сумних.
Сьогдні плачеш, завтра вже смієшся...
І так товчешся, крутишся між них.
А час летить...В минулому прийдешнє,
і вже далеко мрій юнацьких сни.
Та все здається - всьому лиш початок.
І від зими чекаємо весни,
як світлого і радісного свята.
Отак шалено пролітає час...
Сміється з нас...
27 лютого 2018 р
Є. Кобікова
За тобою я б могла по світу
Без доріг закохана іти ...
І у спеку злу й несамовиту
Поділитись краплею води ...
Я б для тебе з попелу воскресла,
І на себе увесь біль взяла
Дві зорі сплела у перевесла
Кликав ...Йшла б до тебе навмання ...
Гоїла б твої глибокі рани ...
Прикладала б до рубців вуста ...
Не боялась бруду і омани ,
За Любов на страту гордо йшла ...
Я б тебе у щастя зодягнула ,
Чарувала вродою вночі ,
Я б єдиною для тебе була ,
Стала б сіллю у твоїй сльозі...
Я б для тебе все змогла зробити
Ти б мене щодня ,мов зілля пив ...
До безтями я б могла любити ,
Але ти на це не заслужив...
21. 03. 2018
Автор: Светлана Бояркевич
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
ВІТЕР ...
Закохалась в Вітер, що ласкав словами
На вогонь летіла -думала що мій ...
Голосила осінь у саду дощами
Говорила «Доню, ти йому не вір !
Він зламав калину… Цвіт її розвіяв ...
Сміючись у весни птахом полетів ...
І тебе покине …Як її покинув
Спалить твої крила… Як її спалив ..."
-Я тобі не вірю - Вітер мене любить !!!
Я йому учора серце віддала...
Осінь шелестіла …-«Він тебе пригубить
Кожне його слово-це полин -трава..»
-Відпусти благаю !Не тримай за руки !!!
Він мене чекає на краю землі ...
Я піду за нього на пекельні муки ...
Ти мені нічого більше не кажи ...
Та біда не спала ...-Слідом йшла за мною ...
Молодість вродливу вітер обіймав ...
Швидко… Дуже швидко стала я чужою
Не мене сьогодні він в раю чекав ...
Замовчала скрипка, що для мене грала ...
Березень за плечі мовчки обійняв ...
Зради я від Вітру зовсім не...ЕщёСВІТЛАНА БОЯРКЕВИЧ (ІСПАНІЯ)
ТАМІЛА ХМІЛЬОВСЬКА (УКРАЇНА)
ДУЕТ
ВІТЕР ...
Закохалась в Вітер, що ласкав словами
На вогонь летіла -думала що мій ...
Голосила осінь у саду дощами
Говорила «Доню, ти йому не вір !
Він зламав калину… Цвіт її розвіяв ...
Сміючись у весни птахом полетів ...
І тебе покине …Як її покинув
Спалить твої крила… Як її спалив ..."
-Я тобі не вірю - Вітер мене любить !!!
Я йому учора серце віддала...
Осінь шелестіла …-«Він тебе пригубить
Кожне його слово-це полин -трава..»
-Відпусти благаю !Не тримай за руки !!!
Він мене чекає на краю землі ...
Я піду за нього на пекельні муки ...
Ти мені нічого більше не кажи ...
Та біда не спала ...-Слідом йшла за мною ...
Молодість вродливу вітер обіймав ...
Швидко… Дуже швидко стала я чужою
Не мене сьогодні він в раю чекав ...
Замовчала скрипка, що для мене грала ...
Березень за плечі мовчки обійняв ...
Зради я від Вітру зовсім не чекала ...
Стрілися очима ...Бачу - не впізнав ...(С.Б.)
Не впізнав…-А може не хотів впізнати?
Він же все літає…Вихор…Вітрюган…
Не зумів назавжди вірно покохати…
Що йому до щему та сердечних ран…
Що йому до того, що плачеш ночами…
Він все шаленіє, свистом завива…
Ти його кохала вірно…До нестями…
А він все на вітер розкидав слова…
У житті людському часто так буває…
Покохаєш хлопця на свою біду….
А він наче вітер…Віється…Гуляє…
І болить серденько дівку молоду…
Ти за ним у воду, не питаєш броду…
Обпалила б крила… -У вогонь за ним…
Нелюбов зірвала з твого личка вроду…
Заплакали очі як ставав чужим…
Бережіться любі…- Стережіться вітру…
І не дозволяйте рвати пелюстки…
Бо знайдеться справжній…- Гіркі сльози витре…
Розквітне кохання, як в гаю квітки… (Т.Х.)
17. 03. 2018