Предыдущая публикация
Тема - ***Україна, моя Україно!
***(вірші українскою мовою) ......Я — українка. Є у мене право на рідну мову та свою державу, на гордий прапор золотисто- синій, на щастя жити у такій країні. Я — українка. Право знати маю про тих, кого героями вважаю, що людство рятували від руїни, синів і дочок, гідних України. Я — українка. Хочу право мати завжди усе, що думаю, казати, на незалежну та міцну державу, на все, що гарантовано по праву. Я — українка. І моє це право любити землю горду й величаву, та дух свободи набирати в груди. Я — українка. Була нею, є, і буду!
Следующая публикация
Комментарии 160
Ну хто сказав вам, що мовчать сніги?
Що спить ріка в глухі льоди закута?Прислухайтеся добре навкруги-Ви стільки звуків зможете почути!Скриплять вітри гіллям старих беріз,Сріблястим сміхом сонце сипле в очі,Вода бринить дзвінком з бурульок-сліз,Шепочуть зорі стомлено-уроче.Так гулко стугонить під снігом лід,Так чітко дятел відбиває дробом.Із тихим шелестом з обмерзлих сонних вітСпадає іній спогадом оздоби.Усе минає.Й ця зима мине.Зійдуть сніги, відплачуть завірюхи.Все буде знову.А життя одне.Знайдіть хвилинку, щоб його послухать.Сосновий ліс перебирає струни.
...ЕщёРокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це - сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни,
Крізь д
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це - сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни,
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки...
© Ліна Костенко
Навчився я безслівно споглядати,
Як в плин життя стікає небокрай,
Навчився не просити, не благати.
Я знаю в долі є на все свій час,
Та лиш бракує часу щоб сказати,
Що доля пов’язала міцно нас,
Що лиш тебе в житті буду кохати.
Від мене не почуєш більше слова,
Що почуття дзвенять як водограй,
<f z
...ЕщёНавчився я безслівно споглядати,
Як в плин життя стікає небокрай,
Навчився не просити, не благати.
Я знаю в долі є на все свій час,
Та лиш бракує часу щоб сказати,
Що доля пов’язала міцно нас,
Що лиш тебе в житті буду кохати.
Від мене не почуєш більше слова,
Що почуття дзвенять як водограй,
Я мовчки побажав « Бувай здорова!»,
Кохаючи , я не кричу « Кохай!».
Федик Юрий
Я вступлю у дощів прохолоду,
В сизий ранок осінньої тиші,
Лиш в стихії я чую свободу,
Дощ думкам моїм вітряним ближчий.
Вітер – брат, піднімаючи листя,
Буде гнівно співати журбою,
І сплете золотисте намисто,
у душі стане свідком двобою.
Як ти там, вдалині поживаєш,
У мережеві вулиць осінніх,
Позабула,чи ще пам’ятаєш,
Наші дні, чи вони стали тінню?
Я плекаю не марно надію,
Знаю я, вже не довго зосталось,
Ти приїдеш, й здійсниш мої мрії,
Бо з-за хмар сонце вже показалось.
Федик Юрий
Виливає себе у слово,
Щоби в звучних рядках вірша,
Прославлялася рідна мова.
Бо поет це лишень ріка,
По якій витікає думка,
Олівець,щоб Боже Рука,
Описала свої задумки.
І якщо не хватає рим,
Олівець підточити треба,
Шліфувати щосили ритм,
<f z3 fg sc993
...ЕщёВиливає себе у слово,
Щоби в звучних рядках вірша,
Прославлялася рідна мова.
Бо поет це лишень ріка,
По якій витікає думка,
Олівець,щоб Боже Рука,
Описала свої задумки.
І якщо не хватає рим,
Олівець підточити треба,
Шліфувати щосили ритм,
І думками злітати в небо.
Гола думка іще не вірш,
У віршах вона бездоганна,
В прозі можна зовсім не гірш,
Описати душі шукання.
Юрій Федик
Ти же бачиш навіть не дзвоню,
І віршів палких не відправляю,
Я тепер на відстані люблю.
Через силу милим я не стану,
І тому давно був дав зарок,
Більше в тебе я не вимагаю,
Ніжності у променях зірок.
Хоч думки мої іще з тобою,
Я не хочу більше про сумне,
Я не хочу ж
...ЕщёТи же бачиш навіть не дзвоню,
І віршів палких не відправляю,
Я тепер на відстані люблю.
Через силу милим я не стану,
І тому давно був дав зарок,
Більше в тебе я не вимагаю,
Ніжності у променях зірок.
Хоч думки мої іще з тобою,
Я не хочу більше про сумне,
Я не хочу жити знов журбою,
Кажуть люди з часом все мине.
Не прошу я в Бога, позабути,
Ту, з якою розділив би світ,
Та на жаль плодів в дерев не буде,
Якщо холод по-обсипле цвіт.
безперечно, прийде час, подзвониш,
я тобі спокійно відповім,
ти журбу своїм дзвінком прогониш,
І вона розтане наче дим.
Але ти мене не зрозумієш,
То не я, а тільки моя тінь,
І хоч ти в обіймах п’янко млієш,
Я давно пішов вже в далечінь.
Не бажай колишнє відшукати,
Я для тебе вже минулий час,
Разом нам по світу не блукати,
Бо напевно і не було «нас».
Федик Юрий
Благовіщення Діві Марії.
Чистий подив, дитинно-дівочий.
У покорі опущені вії
вкрили ясні задумливі очі.
Тиху радість цій Божій Дитині
Таїна сокровенно відкрила.
І Архангел вклонився Людині –
перед Нею згорнув білі крила.
Благовіщення. Всесвіт квітує,
очищаючи кров свою згірклу.
Мила пташечка радість вістує,
знісши крильця-пелюстки на гілку.
Бог шепнув їй ту світлу новину,
і маленька всім серцем співає,
бо почула, що Божого Сина
від сьогодні Пречиста чекає.
<p sacg...ЕщёБлаговіщення Діві Марії.
Чистий подив, дитинно-дівочий.
У покорі опущені вії
вкрили ясні задумливі очі.
Тиху радість цій Божій Дитині
Таїна сокровенно відкрила.
І Архангел вклонився Людині –
перед Нею згорнув білі крила.
Благовіщення. Всесвіт квітує,
очищаючи кров свою згірклу.
Мила пташечка радість вістує,
знісши крильця-пелюстки на гілку.
Бог шепнув їй ту світлу новину,
і маленька всім серцем співає,
бо почула, що Божого Сина
від сьогодні Пречиста чекає.
Біля церкви в живому віночку
небесам тихо моляться віти,
жде народження перших листочків
поетичний замріяний квітень.
В одкровенні весняному світу
розцвітають в душі псалмоспіви –
мов бальзамові трави, мов квіти,
стелять землю для Чистої Діви.
КОХАТИ – то не в губи цiлувати
І слова красивi тихо говорити.
КОХАТИ – чарiвним вогнем палати
I ним людину найдорожчу грiти.
КОХАТИ – то не треба поруч бути,
Гуляти разом в срiбнозорi ночi.
КОХАТЬ – нiде й нiколи не забути,
В цiлому свiтi наймилiшi очi.
КОХАТИ – то не квiти приносити,
КОХАННЯ лицемiрному не вдасться.
КОХАТИ – не для себе тiльки жити,
КОХАТИ – то народжувати щастя.
<f fa z2 ...Ещё
КОХАТИ – то не в губи цiлувати
І слова красивi тихо говорити.
КОХАТИ – чарiвним вогнем палати
I ним людину найдорожчу грiти.
КОХАТИ – то не треба поруч бути,
Гуляти разом в срiбнозорi ночi.
КОХАТЬ – нiде й нiколи не забути,
В цiлому свiтi наймилiшi очi.
КОХАТИ – то не квiти приносити,
КОХАННЯ лицемiрному не вдасться.
КОХАТИ – не для себе тiльки жити,
КОХАТИ – то народжувати щастя.
...................
Десь за синім морем,у краях далеких,
Одинока жінка бачить дім у снах,
Залишила вдома діточок маленьких,
І бринить сльозина на її очах.
Емігрантка,українська емігрантка,
Українка, але там на чужині,
Ти служанка.ти служанка,ти служанка,
Тільки серце твоє в рідній стороні.
Там і небо синє,і зірки ті сАмі,
І осіннє листя мокре від дощів,
То ж чому так часто плачеш ти ночами
Як почуєш в небі клекіт журавлів?
Там такії ж люди,ті ж гріхи і болі,
Є добра немало, і немало зла,
Та за все миліші ті земля ,ті зорі,
Без яких у серці туга й самота.
Повертай додому, люба ти мені,
Набери у руки пригорщу землі,
Україно -ненько,ти прийми в обійми,
І її ніколи вже не відпусти.
Не закохуйся в обличчя,
не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу,
що потрібна для життя!
Бо краса – це сон зрадливий,
раз присниться та й нема.
А душа – це все на світі,
що потрібно для життя.
Богдан Ступка
20:18- Ти мене захистиш?
...Ещё- Захищу...
- Від морозів зимових зігрієш?
- Зігрію...
- А пригорнеш до себе мене?
- Пригорну...
- Я так сильно люблю...
- Я вірю...
-Я щаслива що Ти в мене є...
- І я...
- Ти для мене єдиний...
- Я знаю...
І між тисяч, мільйонів слів
В нас є спільне одне:
К О Х А Ю...
<f fg z2 sc333
20:18- Ти мене захистиш?
- Захищу...
- Від морозів зимових зігрієш?
- Зігрію...
- А пригорнеш до себе мене?
- Пригорну...
- Я так сильно люблю...
- Я вірю...
-Я щаслива що Ти в мене є...
- І я...
- Ти для мене єдиний...
- Я знаю...
І між тисяч, мільйонів слів
В нас є спільне одне:
К О Х А Ю...
...................
Красне сонце веде всіх за руки.
І квітки, наче струни, навколо
Таємничі розхлюпують звуки.
І земля – ніби писанка світла –
Кольорова, весела сьогодні.
В церкві люди – святкові й привітні.
Воскресаєм у дні Великодні.
Красне сонце веде всіх за руки.
І квітки, наче струни, навколо
Таємничі розхлюпують звуки.
І земля – ніби писанка світла –
Кольорова, весела сьогодні.
В церкві люди – святкові й привітні.
Воскресаєм у дні Великодні.
Знову Вічний вогонь обпікає серця,
http://www.playcast.ru/view/2586970/a987624bc33e7b2de63b87dccaf0729ed8c38cbbplЗнову спогад далекий приносить неспокій,
Бо дорогам воєннім немає кінця,
Бо приходять до Вас побратими крізь роки,
Забираючи друзів в останній політ,
Щоб по їхніх стежках вже онуки ходили...
Тільки вічний вогонь об'єднує усіх,
Щоб вклонитися Вам і солдатським могилам.
Біля обеліска
Де схилили дерева покірні чуприни,В прохолоді зеленій, в тіні яворів,Біля свого війною убитого синаСіла мати, як символ усіх матерів.Сива мати, як пам,ять, як віра, як сила,Не подолана часом любов і жура,У скорботі своїй невимовно-красива,Склала руки в задумі в старих яворах.Вже довіку носити їй чорну хустину,Розмовляти з потретом на білій стіні,Виглядати із вирію ключ журавлиний,Що верта по весні, як колись, по війні.Біля синових ніг розцвітають тюльпани,Вранці світяться роси в розкішній траві.Покладають вінки мовчазні ...ЕщёБіля обеліска
Де схилили дерева покірні чуприни,В прохолоді зеленій, в тіні яворів,Біля свого війною убитого синаСіла мати, як символ усіх матерів.Сива мати, як пам,ять, як віра, як сила,Не подолана часом любов і жура,У скорботі своїй невимовно-красива,Склала руки в задумі в старих яворах.Вже довіку носити їй чорну хустину,Розмовляти з потретом на білій стіні,Виглядати із вирію ключ журавлиний,Що верта по весні, як колись, по війні.Біля синових ніг розцвітають тюльпани,Вранці світяться роси в розкішній траві.Покладають вінки мовчазні ветерани,Наче винні вони, що лишились живі.Скоро липи розлогі запахнуть медами,Голосні солов,ї змовкнуть знов до весни.
Вічним сном спить солдат недалеко від мами,
Що ще й досі чекає його їз війни...Copyright: Тетяна Іванчук, 2012р.,Свідоцтво про публікацію №ISBN 966-8590-34
☻
☻
☻
☻
☻
☻
Рушник
На смітнику посеред міста
Біля старих подертих книг
Лежить покинутий, барвистий
Весільний вишитий рушник.
Із підписом:,,На щастя й долю,,
По краю - білі торочки.
Дбайливо по лляному полю
Розшиті диво-квіточки.
Йому не вистачило місця
В чийомусь домі... і в житті.
Лежить тепер посеред міста
<f
...ЕщёРушник
На смітнику посеред міста
Біля старих подертих книг
Лежить покинутий, барвистий
Весільний вишитий рушник.
Із підписом:,,На щастя й долю,,
По краю - білі торочки.
Дбайливо по лляному полю
Розшиті диво-квіточки.
Йому не вистачило місця
В чийомусь домі... і в житті.
Лежить тепер посеред міста
Чуже кохання у смітті...
Книжки переберуть потому,
Віддавши десь за копійки,
Ковзнувши поглядом по ньому:
Там...не приймають рушники...
За вік я бачила доволі,
А тут - як вкопана стою...
Це ж хтось отак невдалу долю
На смітник викинув свою!
© Copyright: Тетяна Іванчук, 2013р.,Свідоцтво про публікацію №ISBN 966-8590-34
Як пахне дощ?
Зовсім інакше пахне дощ у місті!
Він пахне втомою від вимитих доріг,
А ще він пахне шумом, що на листі
В спекотний день схолонути приліг.
А дощ в селі...Він пахне татар-зіллям,
Розтрушеним по хаті у свята,
Пташиним стоголосим божевіллям
І стежкою, що губиться в житах.
Дощ пахне сіном, молоком і домом,
Дитинства запахом, солодким і знайомим.
© Cop
...ЕщёЯк пахне дощ?
Зовсім інакше пахне дощ у місті!
Він пахне втомою від вимитих доріг,
А ще він пахне шумом, що на листі
В спекотний день схолонути приліг.
А дощ в селі...Він пахне татар-зіллям,
Розтрушеним по хаті у свята,
Пташиним стоголосим божевіллям
І стежкою, що губиться в житах.
Дощ пахне сіном, молоком і домом,
Дитинства запахом, солодким і знайомим.
© Copyright: Тетяна Іванчук, 2012р.,Свідоцтво про публікацію №ISBN 966-8590-34
Олена Теліга
Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.
Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!
Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібнійші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне — багнетом — блискавиця.
Українські дівчата
На вродливих дівчат
В Україні врожай,
Вродливіших дівчат
По світах не шукай.
Коли пісню почнуть.
Ох,які голоси.
Та від тих голосів
Зеленіють ліси.
Та від тих голосів
Пишно квітнуть луги,
Та за ті голоси
Заздрять нам вороги.
Та від тих голосів
Відступає зима,
Вродливіших дівчат
В цілім світі нема!
У ЦЕНТРІ СВІТУ
Літує літо, теплом сповите,
Грайливий вітер співа в полях.
Тепло нуртує у центрі світу,
Де нас зустріне дитячий шлях.
Не згубиш стежку – не зрадиш долю,
Лише здається, земля без меж.
Відчуєш, певно, могутню долю,
Що стрижень Всесвіту ти теж.
Прив′яже пам′ять за ту стежину
Щасливу згадку у ніжний вік.
Відчуєш серцем щемну хвилину,
Коли від себе ти ще не втік.
Розстелиш душу межи вітрами,
Нехай злі
...ЕщёУ ЦЕНТРІ СВІТУ
Літує літо, теплом сповите,
Грайливий вітер співа в полях.
Тепло нуртує у центрі світу,
Де нас зустріне дитячий шлях.
Не згубиш стежку – не зрадиш долю,
Лише здається, земля без меж.
Відчуєш, певно, могутню долю,
Що стрижень Всесвіту ти теж.
Прив′яже пам′ять за ту стежину
Щасливу згадку у ніжний вік.
Відчуєш серцем щемну хвилину,
Коли від себе ти ще не втік.
Розстелиш душу межи вітрами,
Нехай злітає у злотосинь.
Шукати стежку десь за житами
В дитячім центрі своїх святинь.
в.
Я ПРОКИНУСЯ З РАНІШНІМ СОНЕЧКОМ,
СОННИМ МАРЕВОМ СОЛОДКО СТОМЛЕНА:
ВІЇ СПОГАДОМ НІЖНИМ ЩЕ ЗРОШЕНІ,
ГУБИ МЕДОМ ЦІЛУНКУ ЩЕ СПОВНЕНІ.
ПРОСТИРАДЛАМИ СВІЖИМИ ЗНІЖЕНА,
НА ПОДУШКАХ ХРУСТКИХ НАПІВСИДЯЧИ,
Я ВСМІХНУСЯ, І ОЧІ АЖ СВІТЯТЬСЯ -
В МОЇМ СЕРЦІ ЛЮБОВ ЩЕ НЕ ЗНИЩЕНА.
ВЖЕ НЕ ТЛІЄ ВОНА, А РОЗПАЛЕНА,
І З ДУШЕЮ У ПРОСТОРІ ЛІТАЄ,
А ПЕЧАЛЬ ДЕСЬ ПЛИВЕ ПОНАД ХМАРАМИ,
БО ЛЮБОВ ВЖЕ ЗАСТЕЛЕНА КВІТАМИ